Лісові зони помірних поясів , природні зони материків Північної і Південної півкуль, що характеризуються поширенням лісової рослинності переважно з хвойних і листопадних видів і переважанням підзолистого і буроземного типів грунтоутворення. У рельєфі північної частини Л. з. в. п. Північної півкулі збереглися багаточисельні форми льодовикового і перигляціального рельєфу. Лісові зони Євразії займають велику частину Західної Європи (за виключенням крайніх північних і південних її районів), переважають в межах Східноєвропейської рівнини, на Уралі, в Західному Сибіру, на Среднесибірськом плоскогір'я і на Далекому Сході (тягнучись до Великої Китайської рівнини і займаючи північні частини Корейського півострова і о. Хонсю). Лісові зони Північної Америки протягуються від Тихого до Атлантичного океанів, поширюючись на Ю. уздовж побережжя до 36 — 40 с. ш.(північна широта) Л. з. в. п. Південної Америки розташовуються лише на 3. материка, в Андах, до Ю. від 38° ю. ш.(південна широта) Невелика ділянка Л. з. в. п. знаходиться на Південному острові Нової Зеландії. На останніх материках Л. з. в. п. відсутні.
Поверхня Л. з. в. п. отримує порівняно невелику кількість сонячного тепла. Сумарна сонячна радіація складає 290—420 кдж/см 2 (70—100 ккал/см 2 ) . На більшій частині Л. з. в. п. 70—90% радіаційного тепла поступає в теплу половину року. Середні температури повітря найхолодніших місяців вагаються від —40 до 5°С, найтепліших від 10 до 20°С. Велика частина Л. з. в. п. (у Північній півкулі) доступна для проникнення арктичних повітряних мас з півночі. Унаслідок недоліку тепла взимку сильно сповільнюється, а в багатьох місцях припиняється вегетація рослин, у внутріконтинентальних районах широкий розвиток отримали багаторічномерзлі гірські породи; взимку на значній території лежить сніговий покрив. Річні суми опадів вагаються від 300—1000 мм на рівнинах до 2000—3500 мм в горах і в районах, схильних до дії мусонів; їх максимум найчастіше наголошується влітку. Волога майже повсюдно випадає більше, ніж випаровується, тому для Л. з. в. п. характерні багатоводні річки, які взимку переважно замерзають. Рівнини на величезних просторах заболочені.
Рослинність Л. з. в. п. відрізняється порівняно невеликою різноманітністю. Кількість лесообразующих порід в лісах зазвичай не перевищує 5—8 видів, в районах найбільш континентального клімату часто панують дерева лише одного вигляду. Різноманітність рослинного покриву зростає в місцях взаємопроникнення лісів і лугів, лісів і боліт, лісових і степових ділянок. У районах з морозними зимами у внутрішніх і східних частинах материків Північної півкулі зазвичай переважають хвойні ліси з ялин, ялиць, сосен, модрин, що часто мають домішку дрібнолистих порід (берези, осики і ін.). У них добре розвинені моховий покрив і трав'янисто-чагарничковий ярус. Широколистяні ліси поширені в пріокеанічеських частинах материків. Вони мають всілякіший склад і складну структуру. Переважають буки, дуби, липи, клени. Добре розвинені підлісок і трав'яний покрив. Змішані ліси займають проміжне положення між хвойними і широколистяними. З широколистяних порід в них частіше зустрічаються дуби, клени, липи, з хвойних — їли, сосни і ялиці, вельми звичайні і дрібнолисті породи. Середній запас надземної рослинної маси в північній тайзі 900 ц/га, в широколистяних лісах 3700 ц/га, річний приріст від 70 до 200 ц/га. Густина і різноманітність рослинного покриву, щільність тваринного населення, інтенсивність біогеохімічних процесів зростають в напрямі від хвойних лісів до широколистяних. Біологічний круговорот мінеральних речовин в хвойних лісах 80—230 кг/га, в широколистяних — 300—450 кг/га в рік. Під хвойною рослинністю переважають мерзлотно-тайгові і підзолисті грунти, під змішаними лісами — дерново-підзолисті, під широколистяними лісами — бурі лісові грунти, що володіють найбільш високими в Л. з. в. п. агрономічними достоїнствами (містять значну кількість гумусу, мають нейтральну реакцію і високу поглинювальну здатність). Для більшості грунтів характерні невисокий вміст гумусу і кисла реакція грунтового розчину. Наявність лісової рослинності і багатолітньої мерзлоти обмежує в багатьох районах процеси ерозії грунтів.
В гірських районах (Скандінавське нагір'я, Альпи, Карпати, Урал, гори Східного Сибіру і Далекого Сходу, Кордільєри, Аппалачи, Анди і ін.) природні особливості Л. з. в. п. видозмінюються з висотною поясною: наприклад, в горах, розташованих серед широколіста, лісів, останні з висотою змінялися змішаними, потім хвойними лісами, субальпійськими і альпійськими лугами; у тайгових районах хвойні ліси у міру піднімання зазвичай змінялися гірською тундрою.
Фауна Л. з. в. п. представлена переважно лісовими видами. Наголошується ярусність розміщення тварин в лісах, багато видів пристосувалися до сезонного ритму природних процесів. Поряд з лісовими зустрічаються тварини, властиві степовим, луговим і болотяним місцепроживанням.
В межах Л. з. в. п. виділяють 3 підзони: тайги, змішаних лісів і широколіста, лісів. Тайга поширена головним чином в Євразії, де вона протягується із З. на Ст на 12—13 тис. км. Підзона широколистяних лісів найбільш розвинена на З. Євразія. На східній околиці материка холодна дія зимового мусону і широке поширення гірського рельєфу сприяють далекому проникненню на Ю. тайги і змішаних лісів. У Північній Америці Л. з. в. п. займають значно меншу площу, чим в Євразії; у пріокеанічеських районах переважають хвойні ліси, що відрізняються потужним розвитком і великою різноманітністю видів (ситхинськая ялина, дугласова ялиця і ін.). Ландшафти змішаних і широколіста, лісів добре виражені до Ю.-В.(південний схід) від Великих озер, де вони займають значну територію і характеризуються великим багатством і різноманітністю флори і фауни. У Південній Америці і в Новій Зеландії переважає підзона змішаних лісів, причому кліматичні умови сприяють розвитку не лише хвойних і листопадних, але і вічнозелених деревних порід. Переважають букові (з південного буку) і хвойно-листопадні ліси, під якими розвиваються бурі лісові грунти.
Обширні природні багатства Л. з. в. п. сприяли їх заселенню і освоєнню. Значні площі, особливо покриті раніше широколистяними і змішаними лісами, використовуються як з.-х.(сільськогосподарський) землі. У тайгових районах розвинені лісове господарство, мисливські промисли.
Літ.: Берг Л. С., Географічні зони Радянського Союзу, 3 видавництва, т. 1, М., 1947; Мільков Ф. Н., Природні зони СРСР, М., 1964; Ігнатьев Р. М., Північна Америка, М., 1965; Перельман А. І., Нариси геохімії ландшафту, М., 1955; Родіну Л. Е., Базільовіч Н. І., Динаміка органічної речовини і біологічний круговорот зольних елементів і азоту в основних типах рослинності земної кулі, М. — Л., 1965; Ліси СРСР, т. 1—5, М., 1966—70.
