Поліолефіни, високомолекулярні з'єднання загальної формули
утворюються при полімеризації або сополімеризації ненасичених вуглеводнів — олефінов (R, R''=h, Ch 3 , C 2 H 5 і т.п.). З П. найбільш широко відомі поліетилен (R=r''=h) і поліпропілен (R=h, R''=ch 3 ).
П. характеризуються високою мірою кристалічності, що обумовлює достатню механічну міцність, високими діелектричними показниками, стійкістю до дії агресивних речовин (окрім сильних окислювачів, наприклад Hno 3 ). Проте П. володіють низькій адгезією до металевих і ін. поверхням. Для підвищення адгезії в макромолекули П. (сополімеризацією або обробкою полімеру) вводять полярні групи (, —СООН і ін.). Це дає можливість істотно розширити сфері застосування П.
За масштабом промислового виробництва і широті сфер застосування (плівки і волокна, електроізоляційні покриття, литні вироби і ін.) П. не мають собі рівних серед термопластичних матеріалів. З вироблюваних промисловістю П. поряд з поліетиленом і поліпропіленом велике значення мають також їх сополімери — етілен-пропіленовиє каучуки . Це обумовлено як коштовними технічними властивостями вказаних П., так і наявністю для їх виробництва дешевої і доступної нафтохімічної сировини — етилену і пропилену. У 1973 світове виробництво поліетилену склало близько 10 млн . т , поліпропілену — близько 2,4 млн. т. Промислове значення мають поліізобутилен (R=r''=ch 3 ), а також сополімери ізобутилену (див., наприклад, Бутілкаучук ) .
В невеликих масштабах в промисловості (США, ФРН(Федеральна Республіка Німеччині)) отримують полібутен-1, що характеризується відсутністю повзучості; його застосовують для виготовлення труб. Виробляються також П., що володіють підвищеною теплостійкістю, наприклад у Великобританії і США — поли-4-метилпентен-1 (теплостійкість по Віка 180 °С); у СРСР розроблений метод здобуття полівінілциклогексана (теплостійкість по Віка 225 °С). П. такого типа перспективні для ряду сфер застосування в медичній, радіоелектронній і ін. галузях промисловості.
