Поліїзобутілени, полімери ізобутилену, [—c (Ch 3 ) 2 —CH 2 —] n . В'язкі рідини (молекулярна маса 10—50 тис.) або каучукоподібні аморфні продукти (молекулярна маса 70 000—225 000), хладотекучестью, що володіють; температура розм'якшення 185—200 °С, не розкладаються до 350 °С, проте механічні властивості істотно погіршуються вже при 100 °C; зберігають еластичність до —50 °С.
Характерні особливості П. — низька газопроникність, висока стійкість до дії кислот, лугів, розчинів солей і ін., а також високі діелектричні показники (тангенс кута діелектричних втрат 0,0002 при 50 гц ) ; під дією сонячного світла і ультрафіолетових променів поступово деструктіруются (введення вуглецевих саж уповільнює цей процес). П. розчиняються в вуглеводнях, хлорованих вуглеводнях, ефірі. У промисловості П. отримують іонною полімеризацією мономера при температурах від —80 до —100 °С; переробляють на звичайному устаткуванні гумової промисловості. П. легко поєднуються з натуральним і синтетичними каучуками, поліетиленом, полівінілхлоридом і смолами феноло-формальдегідів.
П. застосовують для виготовлення електроізоляції, антикорозійних покриттів хімічної апаратури і трубопроводів, для приготування клеїв, у виробництві водостійких тканин, герметизуючих складів . П. з молекулярною масою 10—20 тис. використовуються як присадки і загусники мастил.
П. випускаються в СРСР, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) (оппанол дінаген), США (вістанекс) і ін. країнах.
Літ.: Довідник гумовика, М., 1971, с. 184—91; див.(дивися) також літ.(літературний) при ст. Полімери .
