Песимум (від латів.(латинський) pessimum — найгірше) (фізіологічне), пригноблення діяльності органу або тканини, що викликається надмірною частотою або силоміць роздратувань, що наносяться; описано в 1886 Н. Е. Введенським . Досліджуючи особливості проведення нервового імпульсу в нервово-м'язовому препараті жаби, він виявив, що посилення злитого скорочення м'яза — так зване тетануса, що викликається поступовим зростанням частоти або сили роздратувань (див. Оптимум ), при подальшому їх почастішанні або посиленні, раптово змінявся розслабленням м'яза і повним гальмуванням її активності. Введенський трактував це явище з позицій розробленої ним теорії парабіозу . Згідно цієї теорії, працездатність нервових закінчень, передавальних імпульси м'язу, після проходження хвилі збудження різко падає, і для відновлення їх працездатності потрібний деякий час (у нервово-м'язовому препараті литкового м'яза жаби — 0,02—0,03 сік ). Цей час визначає функціональні можливості нервових закінчень — їх лабільність . Якщо інтервал між роздратуваннями менше цього необхідного періоду, тобто якщо він перевищує лабільність нервових закінчень, в них розвивається своєрідне стійке збудження, що не поширюється, — парабіоз, блокуюче проведення нервових імпульсів до м'яза і гальмівне тим самим її активність, оберігаючи від перевтоми. Описуване явище носить оборотний характер: зниження інтенсивності роздратування відновлює м'язове скорочення. Явище П. виявлене у ряді органів і тканин; багато дослідників вважають, що воно лежить в основі рефлекторної регуляції діяльності організму з боку нервової системи.
Літ.: Введенський Н. Е., Про співвідношення між роздратуванням і збудженням при тетанусе, Полн. собр. соч.(вигадування), т. 2, Л., 1951; його ж, Збудження, гальмування і наркоз, там же, т. 4, Л., 1953; Ухтомський А. А., Збудження, стомлення, гальмування, Собр. соч.(вигадування), т. 2, Л., 1951; його ж, З історії вчення про нервове гальмування, там же; Берітов І. С., Загальна фізіологія м'язової і нервової системи, 3 видавництва, т. 1, М., 1959; Фізіологія людини, М., 1972.
