Лабільність (від латів.(латинський) labilis — що ковзає, нестійкий) (фізіол.), функціональна рухливість, швидкість протікання елементарних циклів збудження в нервовій і м'язовій тканинах. Поняття «Л.» введено російським фізіологом Н. Е. Введенським (1886), який вважав мірою Л. найбільшу частоту роздратування тканини, відтворну нею без перетворення ритму. Л. відображає час, протягом якого тканину відновлює працездатність після чергового циклу збудження. Найбільшою Л. відрізняються відростки нервових клітин — аксони, здатні відтворювати до 500—1000 імпульсів в 1 сік; менш лабільни центральні і периферичні місця контакту — синапси (наприклад, рухове нервове закінчення може передати на скелетний м'яз не більше 100—150 збуджень в 1 сік ) . Пригноблення життєдіяльності тканин і кліток (наприклад, холодом, наркотиками) зменшує Л., оскільки при цьому сповільнюються процеси відновлення і подовжується рефрактерний період . Л. — величина непостійна. Так, в серці під впливом частих роздратувань період рефрактора коротшає, а отже, зростає Л. Ето явище лежить в основі т.з. засвоєння ритму. Вчення про Л. поважно для розуміння механізмів нервової діяльності, роботи нервових центрів і аналізаторів як в нормі, так і при різних хворобливих відхиленнях.
В біології і медицині терміном «Л.» позначають рухливість, нестійкість, мінливість (наприклад, психіки, фізіологічного стану, пульсу, температури тіла і т. д.).
Літ.: Введенський Н. Е., Полн. собр. соч.(вигадування), т. 1—2, Л., 1951—52; Ухтомський А. А., Собр. соч.(вигадування), т. 2, Л., 1951; Голиків Н. Ст, фізіологічна лабільність і її зміни при основних нервових процесах, Л., 1950.
