Панегірик [від греч.(грецький) panegyrikós (lógos) — хвалебна мова на всенародних урочистих зборах], енкомій (від греч.(грецький) enkómion — вихваляння), хвалебна мова. Назва походить від однієї з відомих мов Ісократа (380 до н.е.(наша ера)). Практика і теорія П. посилено розроблялася античною риторикою : виділялися різні види П. (похвала царям, богам, містам, тваринам і іншому, мови вітальні, вітальні, утішливі і інше) і систематизувалися різні мотиви П. (так, на людині, що вихваляється, окремо зналися якості тілесні і духовні, природжені і благопріобретенниє, дії на війні і в світі, в суді і в раді і т. д.); аналогічно будувався і протилежний літературний жанр — ганьба, або інвектива . З дуже раннього часу придбали популярність П. парадоксальні і пародичні («Похвала Дурості» Еразма Роттердамського, що місцями обертається памфлетом). В середні віки техніка П. використовувалася в жітіях святих, в епоху Відродження — в політичній публіцистиці; у епоху класицизму 17—18 ст П., що прославляє освіченого монарха, досягає розквіту (Ж. Б. Боссюе і Ж. Б. Массийон у Франції, М. Ст Ломиносів, Ф. Прокоповіч, Г. Конісський в Росії); але потім жанр П. швидко вироджується і втрачає всяке суспільне значення, зберігаючись лише в ювілейних мовах. У ширшому сенсі слова П. називається всяке вихваляння, незалежно від жанру, в якому воно виражене (наприклад, в оді ).
М. Л. Гаспаров.
В літературах народів Сходу П. як поетична форма хвали богові і владі складається в глибокій старовині (наприклад, в шумерській літературі — в 3-м-коді тис., в древнєєгипетськой— на рубежі 21—18 вв.(століття), у хеттськой —в 18 ст до н.е.(наша ера)). У найбільш класичній формі панегірична поезія розвинулася в персидській літературі: придворна касида починаючи з Рудаки (особливо Анварі і ін.), релігійно-філософська касида Насира Хосрова, суфійська газель -восхваленіє богові. Основні межі еволюції П. в поезії на фарсі повторюються у всіх мусульманських літературах (арабською, турецькою, урду і ін.). Типологічні межі П. виявляються і в літературах Далекого Сходу і Південно-східної Азії (наприклад, бірманські жанри могун і пьоу).
