Одиниці мови, елементи, одноманітні і нерозкладні з точки зору певного рівня розчленовування тексту (фонологічного, морфологічного і т. д.) і що протиставили один одному в системі, відповідній даному рівню. Під нерозкладністю Е. я. слід розуміти її нечленімость на менші одиниці того ж роду, це не виключає того, що на ін. рівні їй може відповідати комбінація одиниць «нижчого рангу». Так, слово (у термінології деяких лінгвістів — лексема), що розглядається як «одиниця назви» (наприклад, «рука»), не розкладний на менші одиниці, що володіють самостійною номінатівной функцією, хоча конкретні словоформи, якими воно представлене в пропозиції («рука», «руки», «рукою» і т. д.), можуть з ін. точки зору розглядатися як поєднання менших значимих елементів («рук-а», «рук-і», «рук-ой» і т. д.). Кількість, типи (і відповідно — назви) Е. я., що виділяються різними лінгвістичними концепціями, різні. Широко поширено віднесення до Е. я. основної одиниці плану вираження (фонема) і простої знакової одиниці (морфема або монема). Всілякіша термінологія, що відноситься до одиниць плану вмісту (ср. семема, плерема, морфема, граммема, ноема, сема і ін.).
Літ.: Клімов Р. А., Фонема і морфема, М., 1967; Бенвен і ст Е., Рівні лінгвістичного аналізу, в кн.: Нове в лінгвістиці, ст 4, М., 1965.
