Сема (від греч.(грецький) sema — знак), термін, що позначає мінімальну одиницю мовного плану вмісту (елементарне лексичне або граматичне значення), що співвідноситься з морфемою (мінімальною значимою одиницею плану вираження ) і що представляє собою компонент її вмісту. Наприклад, в словоформі «книгу» морфема «-у» містить три С.: «однина», «жіночий рід» і «знахідний відмінок». Інколи поняття С. трактується як синтагматічеськоє (див. Синтагматіка ), на відміну від парадигматичного (див. Парадігматіка ) поняття семеми . Деякі учені визначають С. як семантична ознака, по якій протиставляються крупніші одиниці плану вмісту, наприклад лексичний вміст слова «батько» описується як сукупність С.: «прямий родич», «чоловічої статі», «першого висхідного покоління» і т.п.
