Нелінійна квантова теорія поля, загальна назва теорій, в яких використовуються нелінійні рівняння для операторів, що описують квантовані поля. Фізично це відповідає обліку самовоздействія поля. У одних теоріях самовоздействіє поля постуліруєтся як щось початкове (такі теорії і називаються зазвичай нелінійними), в інших — воно «індукується» деякою проміжною взаємодією. У квантовій електродинаміці, наприклад, нелінійність «індукована» взаємодією між фотонами за допомогою віртуальних електронно-позитронних пар, повинна приводити до спостережуваних (але ще не виявленим зважаючи на їх крихту) ефектів розсіяння світла на світі і на полі заряджених часток (див. Квантова теорія поля ) .
В Н. до. т.п. можна відмітити дві тенденції. По-перше, досліджується, до яких результатів приводить облік нелінійності для конкретних фізичних полів. Висловлюються припущення, що, подібно до того як нелінійне узагальнення класичної електродинаміки, запропоноване М. Борном і Л. Інфельдом, вирішило проблему так званої кулонівської расходімості (енергія кулонівського поля точкової частки в звичайній електродинаміці опиняється безконечною), облік нелінійності, що «індукується», зокрема, гравітацією, може усунути расходімості в квантовій теорії поля.
Друга тенденція, що здобула популярність в основному після робіт груп Ст Гейзенберга (ФРН) і Д. Д. Іваненко (СРСР), ширше: робляться спроби шукати нелінійні рівняння не для конкретних полів, а для матерії в цілому («праматерії»), а конкретні фізичні поля розглядати як обумовлені самовоздействієм «праматерії» різні можливі її стани.
Вказані тенденції доки лише намічені. Н. до. т.п. ще не отримала достатнього розвитку, хоча важливість обліку нелінейностей у фізиці елементарних часток стає усе більш очевидною.
Літ.: Нелінійна квантова теорія поля, Сб. статей, переведення, під ред. Д. Д. Іваненко, М., 1959 (Проблеми фізики); Нелокальні, нелінійні і нереормовані теорії поля, Препрінт ОЇЯЇ 2-5400, Дубна, 1970.
