Монолог
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Монолог

Монолог, монологічне мовлення (від моно... і греч.(грецький) lógos — слово, мова), вигляд мови, зовсім або майже не пов'язаною (на відміну від діалогічної мови; див.(дивися) Діалог ) з мовою співбесідника ні в змістовному, ні в структурному відношенні. Монологічне мовлення володіє набагато більшою мірою традиційності при виборі мовних, композиційних і інших засобів, має, як правило, складніша синтаксична побудова в порівнянні з репліками в діалозі. У побутовому спілкуванні монологічне мовлення зустрічається украй рідко, що дало підставу Л. Ст Щербе передбачити її проїзводность від діалогічної (у історичному плані). Основні комунікативні ситуації її вживання — сфера мистецтва, ораторського виступу спілкування по телебаченню і радіо, ситуація вчення (мова вчителя в класі і т. п.). По своїй мовній і структурно-композиційній організації монологічне мовлення набагато складніше, ніж ін. види мови; ці її особливості вивчає т.з. лінгвістика тексту (проблема складного синтаксичного цілого, абзацу і т. п.).

загрузка...

  М. в літературі і театрі. Компонент художнього твору або самостійний жанр, оформлені за допомогою монологічної мови. У драмі (спектаклі, кінофільмі) — вислів персонажа, звернений до самого собі або до тих, що оточують, відособлений від реплік інших персонажів; М. часто використовується для вираження ліріко-філософського, інтимного або публіцистичного виявлення героя, його життєвого кредо (знамените «Бути або не бути...» шекспірівського Гамлета або «Не напоумлюся, винен...» грибоєдовського Чацкого), а також для викладу подій, передуючих сюжету п'єси або що відбуваються за сценою. Властивий трагедії античності, бароко, Відродження, класицизму, драмі романтизму (особливо), монодрамі, сучасній нереалістичній драмі. Своєрідним М-кодом.-исповедью або М-код.-проповедью є лірика, переважно т.з. суб'єктивна лірика, безпосередньо передавальна переживання творця. Монологічно оформляються часто оповідні жанри, наприклад розповідь від першої особи, у тому числі оповідь (в Н. Леськова, М. Зощенко). Проте в оповідному монологічному стилі незрідка присутнє «чуже» слово (елементи пародії, полеміки) і тоді оповідний монолог зближується з діалогом. У реалістичній прозі кінця 19—20 вв.(століття) одним з важливих засобів психологічної характеристики став внутрішній М., або «потік свідомості» (по зарубіжній термінології).

 

  Літ.: Волошинов Ст Н. [за участю Бахтіна М. М.], Марксизм і філософія мови, 2 видавництва, Л., 1930; Волькенштейн Ст, Драматургія, М., 1969; Бахтін М. М., Слово в Достоєвського, в його кн.: Проблеми поетики Достоєвського, 3 видавництва, М., 1972; Корман Би. О., Чужа свідомість в ліриці..., «Вісті АН(Академія наук) СРСР. Відділення літератури і мови», т. 32, 1973, ст 3.