«Потік свідомості» («Stream of consciousness») в літературі, література 20 ст переважно модерністського напряму, безпосередньо відтворююча душевне життя, переживання, асоціації. Термін «П. с.» належить американському філософові-ідеалістові В. Джемсу : свідомість — це потік, річка, в якій думці, відчуття, раптові асоціації постійно перебивають один одного і химерно, «нелогічно» переплітаються («Підстави психології», 1890). «П. с.» є граничною мірою, крайньою формою «внутрішнього монологу», в нім об'єктивні зв'язки з реальним середовищем незрідка важко відновлені. Письменниками, що передбачили в своїй творчості сучасний «П. с.», вважають Л. Стерна («Життя і думки Трістрама Шенді», т. 1—9, 1760—67) і Л. Н. Толстого, що відкрив новий етап в розробці засобів психологічного аналізу. «П. с.» почала 20 ст виріс з творів Же. Гюїсманса, Е. Дюжардена, з англійської літератури «рубежу століття» (Р. Джеймс, Дж. Мередіт, Дж. Конрад, Р. Л. Стівенсон). Перетворення «П. с.» з реалістичного художнього прийому в метод зображення життя, що претендує на універсальність, викликано рядом суспільних причин, перш за все кризою буржуазної свідомості в епоху імперіалізму.
В класичних творах «П. с.» (романи М. Пруста, Ст Вулф, Дж. Джойса) до межі загострена увага до суб'єктивного, потайного в психіці людини; порушення традиційної оповідної структури, зсув тимчасових планів приймають характер формального експерименту. Центральний твір «П. с.» в літературі — «Улісс» (1922) Джойса, що продемонструвало одночасно вершину і вичерпаність можливостей методу «П. з.»: дослідження внутрішнього життя людини поєднується в нім з розмиванням кордонів характеру, психологічний аналіз незрідка перетворюється у самоціль. При значному впливі Джойса на європейську і американську літератури більшість крупних письменників пройшли через захоплення «П. с.» в основному в ранніх творах і надалі зверталися до нього в реалістичних пізнавальних цілях — як до прийому в зображенні певних душевних станів (Е. Хемінгуей, В. Фолкнер, О. Хакслі, Р. Грін, Р. Грасс, М. Дюра і ін.). Відношення до «П. с.» в літературі після 2-ої світової війни 1939—45 неоднозначно. У різній міри засвоєна представниками французького «нового романа» (М. Бютор, Н. Саррот), англійського романа «малої теми» (Е. Пауелл, П. Х. Джонсон) і в дослідах соціально-психологічного романа У. Йонсона і А. Андерша (ФРН), ця школа, як взагалі модернізм 10—20-х рр., зустрічає творче спростування в творах письменників-реалістів Ч. П. Сноу, Е. Уїлсона, Ф. Моріака, В. Кеплена і ін.
Літ.: Жантієва Д. Р., Джеймс Джойс, М., 1967; Мотильова Т. Л., Внутрішній монолог і «потік свідомості», в її кн.: Зарубіжний роман сьогодні, М., 1966; Friedman M., Stream of consciousness. A study in literary method, New Haven — L., 1955; Steinberg E., The stream of consciousness and beyond in «Ulysses», Pittsburg, 1973.
