Михайлівський (псевдоніми — Гроньяр, Сторонній, Профан і ін.) Микола Костянтинович [15(27) .11. 1842, Мещовськ, нині Калузькою обл., — 28.1(10.2) .1904, Петербург], російський публіцист, соціолог, один з теоретиків народництва, літературний критик. З дворян. Вчився в Петербурзькому інституті гірських інженерів. Літературну діяльність почав в 1860. З 1868 — в журналі «Вітчизняні записки», спочатку співробітник, потім один з редакторів. У 1879 зближувався з організацією народників «Народна воля», публікував статті в газеті «Народна воля». Після закриття «Вітчизняних записок» (1884) співробітничав в журналі «Північний вісник» і «Російська думка», в газеті «Російські відомості». Висилався з Петербургу (у 1882, 1891) за зв'язки з революційними організаціями. З 1892 один з редакторів журналу «Російське багатство», органу ліберальних народників.
Талановитий публіцист, М. користувався великою популярністю в демократичних і революційних кругах Росії кінця 19 ст У роботах «Літературні нотатки», «Записки профана», «Лист про правду і неправду» «Листи до вчених людей», «Листи стороннього в редакцію ''''Отечественних запісок''''» і ін. звав російську інтелігенцію до служіння інтересам народу, будив відчуття особистої відповідальності за долі країни, відстоював демократичні традиції, виступав проти ідейної реакції.
М. вважав себе охоронцем і продовжувачем традиції Н. Р. Чернишевського, проте в своєму світогляді, особливо у філософії, він «...сделал крок назад від Чернишевського...» (Ленін Ст І., Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 24, с. 335) до позитивізму. У соціології йому нарівні с П. Л. Лавровим належить розробка ідеї про вільний вибір «ідеалу», яка філософськи обгрунтовувала можливість змінити суспільний розвиток у вибраному передовою інтелігенцією напрямі. Якнайповніше вираження ця ідея отримала В т. н. суб'єктивному методі соціології, що оголошував окрему особу («неделімоє») вихідним пунктом історичного дослідження і вищим мірилом суспільного прогресу («Що таке прогрес?», «Аналогічний метод в суспільній науці». «Теорія Дарвіна і суспільна наука», «Що таке щастя?», «Боротьба за індивідуальність» і ін.). Помилкова в теоретичному відношенні, ця «формула прогресу» М. проте відповідала настроям передової інтелігенції різночинця, оскільки висувала боротьбу з існуючих буд в якості беззастережної вимоги в діяльності розвиненої особи. Характер світогляду М. визначив його подвійне відношення до До. Марксу. Захищаючи «Капітал» Маркса від нападок ліберального публіциста Ю. Г. Жуковського («Карл Маркс перед судом Ю. Жуковського»), М., проте, не зрозумів суті теорії і методу основоположника наукового соціалізму.
Як політичний мислитель М. сформувався під впливом революційного народницького руху 70-х рр. Прийшов до виводу про необхідність корінним чином змінити політичний устрій в країні. У 1879 написав знамениті «Листи соціаліста», розвінчавши в них ідеологію аполітичності. Після замаху 1 березня 1881 на Олександра II редагував лист Виконавського комітету «Народної волі», в якому були викладені вимоги до Олександра III. Розгром «Народної волі» і що послідувала за ним політична і суспільна реакція привели М. до ідейної кризи, яка виразилася в його теорії «героїв і натовпу», що пояснювала механізм колективної дії схильністю людини до наслідування [«Герої і натовп», «Наукові листи (до питання про героїв і натовп)», «Патологічна магія», «Ще про натовп» і ін.]. У 80-і рр. критикував теорію «малих справ» (див. «Малих справ теорія» ) і толстовку. На початку 90-х рр. виступав проти російських марксистів, огульно звинувачуючи їх в захисті капіталізму і відмові від «спадки 60—70-х рр.». Ст І. Ленін, Г. В. Плеханов довели неспроможність доктрини селянського соціалізму, яку відстоювали М. і інші ліберальні народники.
М. — літературний критик продовжував традиції школи Чернишевського і Н. А. Добролюбова. Він розглядав письменника як етичного суддю суспільства, а літературу як голос совісті, що піддає дійсність розбору з точки зору певного ідеалу. Літературно-критичні роботи М. присвячені Л. Н. Толстому, Ф. М. Достоєвському, Р. І. Успенському, Ст М. Гаршину, М. Горькому і ін. Значний суспільний резонанс дістали статті «Правиця і шуйца Льва Толстого» і «Жорстокий талант». М. виступав, з одного боку, проти «чистого мистецтва», з іншої — проти натуралізму.
Ст І. Ленін, нещадно критикуючи політичні помилки М., показуючи теоретичну неспроможність його світогляду проте виділяв М. з ліберально-народницьких публіцистів, відзначаючи не лише його слабкості і помилки, але і історичні заслуги перед визвольним рухом (див. там же, с. 336).
Соч.: Полн. собр. соч.(вигадування), т. 1—8, 10 (указат. літ.(літературний)), СП(Збори постанов) Би, 1906—14; Останні вигадування, т. 1—2, СП(Збори постанов) Би, 1905; Літературно-критичні статті М., 1957.
Літ.: Ленін Ст І., Що таке «друзі народу» і як вони воюють проти соціал-демократів?, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 1; його ж, Економічний вміст народництва і критика його в книзі р. Струве, там же; його ж, Від якого спадку ми відмовляємося, там же, т. 2; його ж, Народники о Н. До. Михайлівському, там же, т. 24; Плеханов Р. Ст, До питання про розвиток моністичного погляду на історію, в його кн.: Вибрані філософські твори, т. 1, М., 1956; Горев Би. І., Н. До. Михайлівський, М., 1931; Бялий Р. А., Н. До. Михайлівський, в кн.: Історія російської критики, т. 2, М. — Л., 1958; Історія російської економічної думки, т. 2, ч. 2, М., 1960; Седов М. Р., До питання про суспільно-політичні погляди Н. До. Михайлівського, в збірці: Суспільний рух післяреформеної Росії, М., 1965; Твардовськая Ст А., Н. К. Міхайловський і «Народна воля», в збірці: Історичні записки, ст 82, М., 1968; Хорос Ст Р., Народницька ідеологія і марксизм (кінець XIX ст), М., 1972.
