Металогика (від мета... ), частина логіки, присвячена вивченню метатеоретічеськимі засобами (див. Метатеорія ) будови і властивостей різних логічних теорій. Що виникла на рубежі 19 і 20 вв.(століття) у зв'язку з дослідженнями підстав дедуктивних наук (перш за все математики), М. в ході подальшої спеціалізації цих досліджень розділилася на синтаксичну і семантичну «гілці». До першої з них, присвяченої розгляду чисто структурних властивостей числень, відносяться перш за все теорія (формальних) доказів (або метаматематика ) і теорія визначності понять. Друга «гілка» М., що розпадається на теорію сенсу і теорію відзиву (теорію значення), — це логічна семантика ; вже з основоположної для неї роботи А. Тарського, присвяченою дослідженню поняття істини (істинності) в формалізованих мовах, виділилася незабаром самостійна теорія вмісту алгебри — т.з. моделей теорія . До М. відноситься і цікава проблема співвідношення між екстенсиональнимі і інтенсиональнимі мовами, що з'явилася відправним пунктом нової дисципліни — прагматики (див. Семіотика ).
Літ.: Тарський А., Введення в логіку і методологію дедуктивних наук, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1948; Карнап Р., Значення і необхідність, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1959; Черч А., Введення в математичну логіку, пер.(переведення) з англ.(англійський), т. 1, М., 1960 (введення); Carnap R., The logical syntax of language, N. Y. — L., 1937; Tarski A., Logic, semantics, metamathematics, Oxf., 1956; Martin R., Towards to systematic pragmatics, Amst., 1959.
