Докази в кримінальному і цивільному процесі, фактичні дані (відомості) про обставини, що мають значення для правильного дозволу кримінальної або цивільної справи. У кримінальному процесі на підставі Д. встановлюється: чи була подія злочину, винність або невинність обвинувачених, міра відповідальності винних, характер і розміри збитку, а також причини і умови, що сприяли скоєнню злочину. У цивільному процесі за допомогою Д. з'ясовується наявність або відсутність обставин, вимоги, що обгрунтовують, і заперечення сторін і третіх осіб, наявність або відсутність ін. обставин, істотних для справи.
Відомості, що мають доказове значення, містяться в свідченнях свідків, речових Д., висновках експертів, протоколах слідчих і судових дій і інших документах. У кримінальному процесі ці відомості отримують також зі свідчень обвинувачених, підозрюваних, потерпілих, а в цивільному — з пояснень сторін і третіх осіб. Отримані яким-небудь іншим шляхом зведення (наприклад, чутки, анонімні листи і ін.) не можуть використовуватися як Д. Необходімость використання Д. у судочинстві пов'язана з тим, що обставини, які необхідно з'ясувати для правильного дозволу справи, відносяться головним чином до подій минулого. Для їх встановлення необхідно зібрати що всю збереглася про них інформацію (відомості), закріпити її в матеріалах справи і перевірити, щоб усунути можливі пропуски, спотворення, неточності.
В СРСР стосовно кожного виду Д. закон встановлює правила їх збирання, закріплення і перевірки, що найбільшою мірою враховують особливості їх формування і сприяючі здобуттю повних і достовірних відомостей. Вся сукупність Д. оцінюється у взаємозв'язку і на підставі повного, всестороннього, об'єктивного розгляди. Жодне з Д. не має заздалегідь обумовленої сили, не може заздалегідь трактуватися як «краще» або «гірше». Звичайним Д., підметом перевірці і оцінці в повному об'ємі, є також визнання обвинуваченого. Не можуть використовуватися як Д. фактичні дані (відомості), при збиранні яких були допущені істотні порушення встановленого законом порядку (наприклад, як речового Д. залучений об'єкт, про який невідомо, ким і де він вилучений; при пред'явленні для пізнання обвинувачений був показаний свідкові не в групі інших осіб; при допиті застосовувалися погрози і т.д.). Штучне створення Д. звинувачення, примус до дачі свідчень і ін. злочинні дії з фальсифікації Д. ваблять кримінальне покарання (УК РРФСР, статті 176, 179—183 і ін.).
В кримінальному процесі розрізняють Д. звинувачувальні (злочини, що встановлюють подію, винність, обставини, обтяжливі відповідальність) і виправдувальні (спростувальні вказані події і обставини, а рівно встановлюючі обставини, пом'якшувальні відповідальність), в цивільному процесі, відповідно, — Д., встановлюючі або спростувальні підстави позову, і т.п.
По відношенню до обставин, що встановлюються у справі, Д. діляться на прямі і непрямі: перші безпосередньо вказують на ці обставини, другі, — встановлюють проміжні або побічні факти по сукупності яких можна зробити вивід про шукану обставину (наприклад, свідчення очевидця про те, що обвинувачений ударив потерпілого ножем, — прямий доказ події злочину і винності; свідчення свідків, один з яких був присутній при сварці обвинуваченого і потерпілого, другій, — бачив у обвинуваченого ніж, яким був убитий потерпілий, а третій — спостерігав, як обвинувачений біг від місця випадку, — непрямі Д., що встановлюють в своїй сукупності ті ж обставини). За наявності достатньої сукупності непрямих Д. по ним можна встановити подію злочину. Т. о., хоча використання непрямих Д. складніше, воно може дати достовірні результати.
Розрізняють також первинні і похідні Д. залежно від того, чи встановлені відповідні фактичні дані з джерела, що безпосередньо сприйняло доводжувану обставину, або з джерела, відокремленого від цієї обставини проміжними ланками. Наприклад, відомості, що містяться в свідченнях очевидця, або ознаки, зафіксовані в сліді взуття, виявленому на місці випадку, — первинні Д. Свідчення, дані особою із слів очевидця, ознаки, що відображують в копії сліду (наприклад, в гіпсовому відливанні, виготовленому із сліду взуття), — похідні Д.
В цілях збирання і перевірки Д. слідчий, особа, що виробляє дізнання, прокурор, суд має право викликати для надання свідчень будь-яких осіб, призначати експертизи, оглядати, обшуки, виїмки і інші передбачені законом дії, має право вимагати виробництва ревізій, представлення необхідних документів. Обвинувачений, підозрюваний, потерпілий, захисник і ін. учасники процесу, а рівно будь-який громадянин, представник громадськості, установа має право вказати місцезнаходження відомих їм Д., а також безпосередньо представити такі Д. — предмети і документи (УПК РРФСР, ст. 70). У цивільному процесі Д. представляються сторонами і ін. особами, що беруть участь в справі, а також збираються судом за своєю ініціативою або клопотанням учасників процесу. До судового розгляду деякі Д. можуть бути зібрані суддею в порядку забезпечення — якщо існує небезпека їх втрати (ГПК РРФСР, ст. 49).
Літ.: Теорія доказів в радянському кримінальному процесі. Частина загальна, М., 1966.
