Злочинність, соціальне, історично обумовлене явище, що виникло на певній стадії розвитку суспільства. Характеризується сукупністю всіх злочинів, які були здійснені протягом конкретного періоду. З врахуванням латентній злочинності П. практично характеризується сукупністю злочинів, виявлених в межах даної території (району, міста, області і т.д.). Термін «П.» уживається також для позначення в цілому злочинів, здійснених особами, що належать до певного контингенту населення (наприклад, П. неповнолітніх).
Поняття П. — одне з основних в кримінальній (судовою) статистиці і в кримінології. Юридичним критерієм для віднесення тих або інших явищі до злочинів служить загальна для них ознака — наявність в кримінальному законі відповідних статей, що визнають дане діяння злочинним (див. Склад злочину ) . П. характеризується рівнем (абсолютне число злочинів і злочинців або коефіцієнт на 100 тис. чіл. населення), структурою (розподілом по видах злочинів і по укрупнених групах, по мірі суспільній небезпеці, характеру провини, спрямованості наміру), особливостями контингенту злочинців (по підлозі, зросту, роду занять і т.д.), долий груповий П. і рецидиву, динамікою (зміна в часі сукупності названих ознак).
В марксистській науці досліджені причини П. і показано, що вона викликається комплексом соціальних явищ і пов'язана з матеріальними і ідеологічними умовами існування людей. Марксизм виходить з того, що людина не з'являється на світ з природженими — індивідуальними або расовими — ознаками злочинця, а стає їм через ті соціальні умови, в яких він виховується, працює, живе. Зрозуміло, при вивченні П. і її причин не можна заперечувати особливостей психології конкретної особи, проте ті межі особи, які істотні в цьому відношенні, формуються і змінюються під впливом умов життя і виховання.
В капіталістичних країнах П. органічно властива самій природі будуючи, заснованого на приватній власності, експлуатації, соціальній нерівності, при якій культивуються і поширюються ідеологія і мораль користолюбства, наживи, людиноненависництва. У сучасних капіталістичних країнах спостерігається збільшення рівня тяжких злочинів, рецидивною П. Так, в США за 1963—72 П. зросла в 2,1 разу, а П. серед молоді — в 2,3 разу, в 9 разів випереджаючи зростання населення. У ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) рівень П. в 1970 був вищий, ніж в 1963, на 23%, вона зростала в 4 рази швидше за зростання населення, в Японії — відповідно на 20% і в 15 разів і т.д. П. неповнолітніх, за даними Європейської ради, зросла в 1958—68 в Бельгії на 400%, у Франції на 180%, у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) на 77%, в Шотландії на 85% і т.д. Ці дані підтверджують, що П. корениться в самій основі капіталістичного суспільного устрою і будь-які спроби вирішити проблему П. в рамках експлуататорського суспільства свідомо приречені на невдачу. Буржуазна наука робить вивід про «вічність» П., причини якої поміщені нібито в природі людини, насправді ж вона «вічна» лише для експлуататорського суспільства.
В соціалістичному суспільстві знищені корінні причини П., вперше в історії створюються і зростають можливості її ліквідації як суспільного явища. Що існує ще П. пов'язана з тим, що соціалізм в економічному і етичному стосунках носить «рідні плями» старого суспільства. Причини П. — це пережитки минулого, суспільства, що ще існують в різних сферах життя, а також в свідомості і психології людей, в їх побуті. Ці причини, не втрачаючи характеру соціальних явищ, остаточни і органічно чужі соціалістичному суспільству, а сама П. в соціалістичному суспільстві — регресуюче явище. «Зростання матеріальної забезпеченості, культурного рівня і свідомості трудящих, — говориться в Програмі КПРС, — створює всі умови для того, щоб викоренити злочинність» (1974, с. 106). У СРСР рівень П. знизився в порівнянні з періодом 20—30-х рр. в 3—4 рази; викорена професійна П.: поступово «лагідніє» характеристика П. по мотивації, способам, наслідкам і т.д. У Болгарії рівень П. знизився більш ніж в 2 рази, в Угорщині — в 2 рази, в Польщі — майже в 2 рази, в Чехословакії — на 1 / 3 в порівнянні з першими післявоєнними роками, в ГДР(Німецька Демократична Республіка) коефіцієнт П. на 100 тис. населення в 4 рази нижче, ніж у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини). Причинами здійснення окремих видів злочинів зазвичай є: негативний вплив сім'ї або побутового оточення (прівітіє чужої ідеології, погані приклади і т.д.); підбурювання злочинних елементів; розкладаючий вплив пропаганди «західного способу життя»; алкоголізм. Негативний вплив на стан П. зробили наслідки 2-ої світової війни 1939—45, що позбавила багато дітей і підлітків нормальних умов родинного виховання. Поряд із з'ясуванням причин, що штовхнули конкретну особу на злочин, виявляють умови, що сприяли цьому: бездоглядність, відривши від колективу учбового закладу або підприємства; недоліки виховної роботи; відсутність належної турботи про організацію культурного дозвілля за місцем проживання, роботи, навчання; безкарність малозначних порушень норм суспільної поведінки; відсутність в конкретному випадку достатньої турботи про умови праці, побуту, про залучення до навчання і суспільного життя членів даного колективу; відсутність дієвої боротьби з т.з. відсівом учнів з деяких шкіл; недоліки в діяльності державних органів і громадськості по виявленню і припиненню конкретних джерел шкідливих впливів, по охороні громадського порядку; недоліки обліку охорона державного і суспільного майна і т.д.
В соціалістичному суспільстві головний напрям в боротьбі с П. — запобігання злочинам. Це складний соціальний процес, пов'язаний з цілою системою заходів, здійснюваних на різних рівнях і в різних соціальних сферах. У загальносоціальному плані запобігання злочинам — складова частина цілого комплексу економічних, політичних, ідеологічних, правових організаційних і інших заходів щодо вдосконалення соціалістичної держави. У СРСР, наприклад, до таких відносяться постійне підвищення матеріального добробуту трудящих, подальша демократизація управління і підвищення суспільної активності мас, зростання освіти і культури, формування комуністичної моральності, подолання впливу буржуазної ідеології і т.д. Всі ці процеси істотно сприяють рішенню задачі боротьби з П., створюючи умови, що виключають саму можливість се існування.
Спеціальне запобігання кримінології злочинів включає заходи, безпосередньо направлені на усунення причин і умов скоювання різних злочинів. Такими заходами є, наприклад: скорочення виробництва міцних спиртних напоїв; фінансування заходів щодо посилення охорони і контролю за соціалістичною власністю; боротьба засобами масової агітації і пропаганди з антисоціальними поглядами і звичками, роз'яснення радянських законів для підвищення рівня правосвідомості громадян, усунення тих недоліків в діяльності установ і підприємств, які сприяли скоюванню злочинів; вдосконалення структури і підвищення ефективності роботи правоохоронних органів; залучення громадськості до охорони громадського порядку і боротьби с П. Важливе значення в боротьбі с П. мають вдосконалення законодавства усунення причин і умов, сприяючих скоюванню злочинів. Криміналістичні заходи по запобіганню П. полягають у використанні технічних засобів, що перешкоджають скоюванню злочинів (автоматизація охоронних пристроїв, технічний захист документів від підлогу, розширення наукових засобів виявлення слідів злочинів і т.п.). Спеціально кримінології запобігання злочинам здійснюється по декількох напрямах: по окремих видах злочинів і типам злочинної поведінки (корисливі, насильницькі, необережні, рецидив і т.п.); у різних сферах суспільного життя, де відбувається етичне формування людини і складаються ситуації, що впливають на його поведінку (сім'я, школа, виробництво, побут, дозвілля і т.д.); у різних соціальних групах (неповнолітні, молодь і т.п.) і різних галузях народного господарства (торгівля, транспортне будівництво), для яких характерні специфічні криміногенні чинники, а також стосовно окремих республік, областей, економічним районам з врахуванням специфіки П.
В загальній системі запобігання П. важливе значення має індивідуальне запобігання, що полягає у вживанні загальносоціальних і спеціальних кримінологій заходів відносно конкретної особи.
Кримінально-правові заходи боротьби с П. — виявлення і викривання осіб, що зробили злочин, їх покарання, виправлення і перевиховання. Хоча кримінально-правові заходи застосовуються до що вже скоїв злочини, соціальне значення цих заходів полягає саме в запобіганні злочинам (приватній і загальній превенції). Встановлення в законі кримінальної відповідальності за визначених суспільно небезпечні діяння і реалізація цієї відповідальності у випадках порушення закону є особливою формою дії не лише на того, що скоїв злочин, але і на більш широке коло осіб, які сприймають принцип невідворотності покарання за порушення вимог закону. Деякі види кримінального покарання забезпечують усунення умов, сприяючих скоюванню злочинів (ізоляція особи від несприятливого оточення і негативних зв'язків; припинення доступу до матеріальних цінностей; заборона займатися певною діяльністю і т.п.). Попереджувальне значення мають і деякі карно-процесуальні заходи: затримання підозрюваного, обрання запобіжні заходи, обов'язок слідчого і судна виявляти причини і умови скоювання злочинів і приймати заходи до їх усунення. Запобіганню злочинам служать також примусове лікування алкоголіків і наркоманів (див. Примусові заходи медичного характеру ) і примусові заходи виховного характеру відносно неповнолітніх правопорушників. Див. також Дитяча злочинність, Злочин .
Літ.: Цукрів А. Б., Про особу злочинця і причинах злочинності в СРСР, М., 1961; Герцензон А. А., Никіфоров А. С., Злочинність на капіталістичному світі після другої світової війни. М., 1963; Кримінологія, [2 видавництва], М., 1968; Кудрявцев Ст Н., Причинність в кримінології, М., 1968; Карпец І. І., Проблема злочинності, М., 1969; Кузнецова Н. Ф., Злочин і злочинність, М., 1969; Бабаїв М. М-коду,, Міньковський Р. М., Злочинність неповнолітніх і її запобігання, М., 1971.
