Претор (лат. praetor, від praeitor— що йде попереду, є на чолі). у Древньому Римі державна посада. Спочатку в період ранньої римської республіки назва вищих магістратів (консули і диктатори). У 367 (або 366) до н.е.(наша ера) була заснована посада П. як молодшого колеги консула, що вів судові процеси по цивільних справах на підставі видаваного їм самим преторського едикту (див. Преторське право ) , а у відсутності консулів того, що мав вищу владу. З 242 до н.е.(наша ера) обиралося два П.: поряд з міським П. (Praetor urbanus), що відав судовими процесами серед римських громадян, П. для чужоземців (Praetor peregrinus). При Сулле число П. збільшилося до 8; після виконання преторських обов'язків вони посилалися як пропреторов або проконсулів в провінції. У епоху імперії П. називалися також вищі посадові особи в містах.
