Заочна освіта, одна з форм підготовки і підвищення кваліфікації фахівців з вищою і середньою спеціальною освітою, а також здобування загальної середньої освіти без відриву від роботи на виробництві. На відміну від денної системи освіти, в З. о. основною формою вчення є самостійна робота студентів (що вчаться).
В 19 ст і початку 20 ст в Росії, як і в ін. країнах, для цілей самоосвіта і екстернату видавалися різні навчальні посібники, науково-популярні і професійні журнали. Проте науково розробленої системи З. о. не було. Воно залишалося справою приватної ініціативи передових учених, прогресивних громадських діячів і організацій. Вперше в світі система З. о. на всіх рівнях була створена в СРСР. 8-й з'їзд Комуністичній партії (1919) прийняв рішення про надання всесторонньої державної допомоги самоосвіті і саморозвитку робітників і селян. З 20-х рр. здійснюється випуск літератури для самоосвіти: «Школа вдома» під загальною редакцією Н. До. Крупськой, «Народний університет вдома», «Робітфак вдома», «Готуйся у вуз», «Робочий технікум вдома», «Вчися сам» і ін. У 1923—1929 стали відкриватися курси із заочною системою вчення (іноземних мов, радянського будівництва, профрухи і зв'язки, заочний комуністичний університет і заочна промакадемія). У 1926—27 при деяких московських вузах — 2-м-код МГУ(Московський державний університет імені М. Ст Ломоносова), Механічному інституті ним. М. Ст Ломоносова, З.-х. академії ним. К. А. Тімірязева і ін. — відкрилися заочні відділення, на які було прийнято 37 тис. студентів. Заочні відділення (курси) здійснювали головним чином підвищення кваліфікації фахівців і надавали допомогу молоді в підготовці до здачі іспитів в порядку екстернату. У 1927 створені Центральний інститут заочного вчення і Молодіжний інститут ЦК ВЛКСМ, перетворений в 1930 у Всесоюзний з.-х.(сільськогосподарський) інститут заочної освіти. При з.-х.(сільськогосподарський) вузах відкрилося понад 30 заочних відділень. У 1929 колегія Наркомпроса РРФСР затвердила принципові основи організації вищого і середнього З. о. У 1929—30 З. о. отримало подальше розвиток — було створено декілька центральних заочних галузевих втузів і опорні пункти на підприємствах. До початку 1931 у вищих і середніх учбових закладах системи З. о. виучувалося більше 350 тис. чіл.
В 1929—32 були створені найбільші заочні інститути — Всесоюзний індустріальний (нині політехнічний) в Москві, Ленінградський індустріальний (нині Північно-західний політехнічний), Всесоюзний фінансово-економічний (у Москві) і ін. У 1937 Раднарком РРФСР прийняв постанову «О організації в системі Наркомпроса загальноосвітнього заочного вчення дорослих», відповідно до якого стали створюватися заочні середні загальноосвітні школи, що готували іспитів, що вчаться до здачі, екстерном при денних школах (документ про освіту заочні школи не видавали).
Постановою СНК(Рада Народних Комісарів) СРСР «Про вище заочне вчення» (29 серпня 1938) були визначені номенклатура спеціальностей для системи З. о. і мережа самостійних заочних вузів; у всіх заочних вузах і відділеннях введена курсова система вчення і обов'язкова здача всіх іспитів і заліків; для заочників встановлені додаткові оплачувані відпустки за місцем роботи. 13 березня 1939 Раднарком СРСР затвердив Положення про заочну аспірантуру.
З. о. стало органічною частиною загальної системи народної освіти в СРСР і охоплює загальноосвітню, середню спеціальну і вищу школи. У 50—60-і рр. в цілях максимального наближення загальноосвітньої школи до працюючої молоді була створена гнучка система заочної загальної освіти; окрім самостійних шкіл і їх відділень, у тому числі спеціальних (для деяких категорій працівників, наприклад залізничників, моряків і ін.), були організовані консультаційні пункти і групи при денних школах, і індивідуальне вчення молоді. У 1960/61 навчальному році в системі загального З. о. виучувалося 275,6 тис. чіл. (в т.ч. 175,8 тис. в 9—11-х класах), випуск склав 19,7 тис. чіл. з восьмилітньої школи і 30,8 тис. — з середньої. У 1968/69 навчальному році системою загального З. о. було охоплене 1184,6 тис. чіл. (в т.ч. 802,1 тис. в 9—11-х класах), випуск склав 140 тис. чіл. з восьмилітньої школи і 161,2 тис. — з середньої. У 1970 працювало близько 900 самостійних середніх загальноосвітніх заочних шкіл. З введенням в 1971/72 навчальному році нового «Положення про вечірню (змінною) середню загальноосвітню школу» знов відкрито 813 районних шкіл із заочною формою вчення; при 1106 школах з очною формою занять організовано вчення заочників; створено додатково 500 учбово-консультаційних пунктів; загальне число щозаочників досягло 1,2 млн.
Заочна підготовка фахівців здійснюється через мережу самостійних заочних середніх і вищих учбових закладів і організованих при них філій і учбово-консультаційних пунктів (УКП) на найбільших підприємствах і будівництвах, а також на заочних факультетах (відділеннях) стаціонарних вузів і технікумів. Що в допомогу бажає здобути освіту без відриву від роботи у вузах створюються загальнотехнічні факультети, що дозволяють протягом перших трьох років виучуватися очний, — по вечірній системі, а потім вибрати для продовження освіти або заочний, або очний вуз. Широка мережа філій УК(Кримінальний кодекс) П, загальнотехнічних факультетів і ін. дозволяє трудящим здобути освіту незалежно від місця проживання і розташування учбового закладу.
В системі З. о. здійснюється підготовка фахівців з більшості спеціальностей, прийнятих в системі вищої і середньої спеціальної освіти (255 в 1970). Програми і підручники, як правило, загальні для очної, вечірньої і заочної систем утворення. Для заочників видаються методичні вказівки до самостійної роботи по учбових дисциплінах, додатковий матеріал до підручників, організовуються передачі учбових занять по радіо і телебаченню, створюються спеціальні учбові кінофільми. Все більше вживання в З. о. отримують різні технічні засоби вчення.
В заочних вищих і середніх спеціальних учбових закладах (факультетах, відділеннях) прийнята наочно-курсова система вчення .
Для заочників, що проживають в місці розташування заочного учбового закладу (факультету, відділення або УК(Кримінальний кодекс) П), організовується очно-заочна система вчення, протягом навчального року читаються лекції, проводяться консультації, лабораторні і ін. практичні заняття за фахом.
Важливе місце в системі З. о. займає робота студентів і що вчаться за фахом залежно від проходження учбової програми. Система З. о. дає можливість фахівцям підвищити свою кваліфікацію — придбати другу, суміжну спеціальність або отримати нову (в цьому випадку можуть бути зараховані деякі раніше здані дисципліни за основним фахом, якщо їх об'єм задовольняє вимогам нової спеціальності, що дозволяє закінчити учбовий заклад в більш стислі терміни). Особам, що отримали вище або середнє спеціальна освіта в системі З. о., видаються дипломи єдиного зразка і привласнюються загальновстановлені в СРСР кваліфікації.
В заочні вищі і середні спеціальні учбові заклади (факультети, відділення) приймаються всі громадяни СРСР без обмеження віку, у вузи — що мають закінчену загальну або спеціальну середню освіту, а в технікуми (училища) — що закінчили восьмилітню або середню загальноосвітню школу за умови здачі вступних іспитів. Переважне право на зарахування мають особи із стажем практичне роботи по вибраній в учбовій закладі (або родинною їй) спеціальності. Відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 2 липня 1959 № 720 студентам заочних вузів (факультетів, відділень) і що вчаться заочних середніх спеціальних учбових закладів і загальноосвітніх шкіл надаються за місцем роботи додаткові щорічні оплачувані відпустки.
В 1971 в СРСР було 16 самостійних заочних вузів і 46 середніх спеціальних учбових закладів, 582 заочних відділення (факультету) в денних вузах і 2122 в середніх спеціальних учбових закладах. У 1970/71 навчальному році на заочне вчення було прийнято у вузи 283,6 тис. чіл., у середні спеціальні учбові заклади — 341,7 тис. чіл.; у вузах заочно виучувалися 682 тис. чіл., у середніх спеціальних учбових закладах — 1185 тис. чіл. У 1970 вища освіта по заочній системі вчення отримали 213,9 тис. чіл., середнє спеціальне — 269,1 тис. чіл.
В числі самостійних заочних вузів 10 всесоюзних: політехнічний (заснований в 1932), машинобудівний (1936), харчовій промисловості (1953), текстильній і легкій промисловості (1932), інженерно-будівельний (1944), інженерів же.-д.(железнодорожний) транспорту (1951), електротехнічний інститут зв'язку (1937), юридичний (1932), фінансово-економічний (1930) — все в Москві, з.-х.(сільськогосподарський) заочної освіти (заснований в 1930, Балашиха, Московська область), а також Північно-західний (1929, Ленінград) і Український (1958, Харків) політехнічні, Московський педагогічний (1951) і заочний інститут радянської торгівлі (1937, Москва).
В числі самостійних заочних середніх спеціальних учбових закладів 18 всесоюзних.
Отримала розвиток підготовка наукових і педагогічних кадрів через заочну аспірантуру, а також система заочного підвищення кваліфікації фахівців (строком від декількох місяців до двох років), що мають вищу і середню спеціальну освіту. Заочна аспірантура діє (1970) в 551 вузі, у тому числі в 9 всесоюзних заочних інститутах. Право прийому до захисту кандидатських дисертацій надане Всесоюзному політехнічному, Всесоюзному з.-х.(сільськогосподарський) заочної освіти і Північно-західному політехнічному заочним інститутам. У 1970 в заочній аспірантурі виучувалося 44,4 тис. чіл. (з них 20,6 тис. — у вузах).
Система вищого і середнього спеціального З. о. існує і в ін. соціалістичних країнах (ГДР, Угорщині, Чехословакії і ін.) і будується відповідно до потреб народного господарства у фахівцях. Наприклад, в ГДР(Німецька Демократична Республіка) створені самостійні заочні вищі і середні спеціальні учбові заклади. У багатьох вузах Угорщини відкриті заочні відділення; найбільше поширення отримує вище З. о. для фахівців, що мають середню спеціальну освіту. У Чехословакії система З. о. прийнята в учбових закладах різних рівнів.
З. о. в капіталістичних країнах здійснюється в державних і приватних учбових закладах. Дипломи про здобуття спеціальності в системі З. о., як правило, розцінюються нижче, ніж дипломи очних учбових закладів. У вузах США є відділення, закінчення яких дає право на здобуття ступеня бакалавра, а в коледжах — відділення, що дають дипломи про закінчення середньої школи; є курси для придбання нової кваліфікації або заповнення пропусків в якій-небудь галузі знань і підвищення культурного рівня і т.д. У деяких вузах заліки приймаються лише в об'ємі однієї чверті учбового плану, в інших — в об'ємі половини. Останню частину учбового плану заочник якщо він хоче отримати диплом, повинен пройті в стаціонарі або ж протягом декількох літніх очних сесій і вже після цього скласти остаточний іспит.
В Японії в 1969 було 199 учбових закладів із заочним курсом вчення (650 тис. учнів). Система З. о. прямує і субсидується міністерством освіти. Найбільші заочні учбові заклади — Вища заочна технічна школа, що має понад 150 учбово-консультаційних пунктів на підприємствах країни, Гауканськая заочна вища школа — 75 УК(Кримінальний кодекс) П (близько 20 тис. студентів).
У Великобританії в Оксфордському і ін. університетах є відділення заочної освіти. Щорік в заочні технічні інститути поступає близько 20 тис. чіл. У Канаді в 1968 З. о. здійснювалося в 13 університетах, 4 технологічних інститутах і багатьох приватних школах. У системі З. о. виучувалося 126,6 тис. чіл., у тому числі близько 23 тис. в університетах і інститутах. Заочне вчення організоване також у Франції, Швеції, Норвегії, Нідерландах, Данії, Індії, Австралії і ряду ін. країн.
Періодично проводяться міжнародні конференції із З. о., організовувані Міжнародним радим із заочної освіти (займається ЮНЕСЬКО). У роботі конференції, що відбулася в 1969 в Парижі, брали участь представники 30 країн, у тому числі СРСР.
