Ергономіка (від греч.(грецький) érgon — робота і nómos — закон), наукова дисципліна, що комплексно вивчає людину (групу людей) в конкретних умовах його (їх) діяльності в сучасному виробництві. Е. виникла у зв'язку із значним ускладненням технічних засобів і умов їх функціонування в сучасному виробництві, істотною зміною трудовій діяльності людини, синтезуванням в ній багатьох трудових функцій. Е. сформувалася на стику наук — психології, фізіології і гігієни праці, соціальної психології, анатомії і ряду технічних наук. В умовах науково-технічної революції різко зросли вартість технічних засобів і «ціна» помилки людини при управлінні складними системами. Тому при проектуванні нової і модернізації існуючої техніки особливо поважно заздалегідь і з максимально доступною повнотою враховувати можливості і особливості людей, які будуть нею користуватися. При вирішенні такого роду завдань необхідно погоджувати між собою отд.(окремий) рекомендації психології, фізіології, гігієни праці, соціальної психології і т. п., співвіднести їх і угрузати в єдину систему вимог до того або іншого виду трудової діяльності людини.
Людина, машина і їх довкілля розглядаються в ергономічних дослідженнях як складна система . Основний об'єкт дослідження Е. — система «чоловік і машина »; Е. вивчає характеристики людини, машини і середовища, що виявляються в конкретних умовах їх взаємодії> (див. Людські чинники ), розробляє методи обліку цих чинників при модернізації тієї, що діє і створенні нової техніки і технології, вивчає проблеми доцільного розподілу функцій між людиною і машиною, функціонування людино-машинних систем, визначення критеріїв оптимізації таких систем з врахуванням можливостей і особливостей працюючої людини (групи людей) і т. д. Ряд ергономічних проблем пов'язаний із завданнями виробництва технічно складних товарів широкого вжитку, а також з проектуванням робочих місць і умов трудової діяльності для осіб із зниженою працездатністю. Е. не лише вивчає, але і проектує доцільні варіанти конкретних видів людської діяльності, зв'язаних з використанням нової техніки.
Методологічну базу Е. складає системний підхід . Він дозволяє використовувати в ергономічному дослідженні в тому або іншому поєднанні методи різних наук, на стику яких виникають і вирішуються якісно нові проблеми вивчення систем «людина і машина». Е. спирається на комплекс наук, предметом дослідження яких є людина, і розвивається в тісній взаємодії з інженерною психологією, кібернетикою, системотехнікою, дослідженням операцій, технічною естетикою, а також з науковою організацією праці і охороною праці. Е. органічно пов'язана з художнім конструюванням . Проблеми Е. розробляються колективами фахівців, до складу яких залежно від характеру вирішуваних завдань можуть входити психологи, фізіологи, гігієністи, антропологи, соціологи, економісти, математики, дизайнери, архітектори, інженери.
Перші дослідження, з якими безпосередньо зв'язують зародження Е., відносять до 20-м-коду рр. 20 ст, коли у Великобританії, США, Японії і деяких інших країнах фізіологами, психологами, лікарками і інженерами робилися спроби комплексного вивчення людини в процесі трудової діяльності з метою максимального використання його фізичних і психологічних можливостей і подальшої інтенсифікації праці. Термін «Е.», запропонований ще в 1857 польським дослідником природи Ст Ястшембовським, набув широкого поширення після 1949, коли група англійських учених на чолі з К. Мареллом організувала Ергономічне дослідницьке суспільство, з яким зазвичай зв'язують формування Е. як самостійною науковою дисципліни. З середини 50-х рр. Е. інтенсивно розвивається в багатьох країнах світу: створена Міжнародна ергономічна асоціація (1961), в якій представлено понад 30 країн; раз в 3 роки проводяться міжнародні конгреси по Е.; в Міжнародній організації по стандартизації утворений технічний комітет «Ергономіка». У Великобританії з 1957 видається журнал «Ergonomics», що став офіційним органом Міжнародної ергономічної асоціації, а також журнали «Applied Ergonomics» (з 1969) і «Ergonomics Abstracts» (з 1969); журнали ергономічного профілю видаються також в Болгарії, Угорщині, США, Франції. У Великобританії, Канаді, Польщі, Румунії, США, Франції, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) і Японії розробляються учбові програми і ведеться підготовка фахівців в області Е. у університетах і інших вищих учбових закладах.
В СРСР розвиток Е. пов'язано з виникненням і становленням в 20—30-х рр. 20 ст наукової організації праці (А. До. Гастев, П. М. Керженцев і ін.). На основі комплексного вивчення окремих видів трудової діяльності людини В. М. Бехтерев і В. Н. Мясищев розробили першу змістовну концепцію Е., яку тоді називали ергологией або ергонологией, і сформулювали положення про основні завдання Е. у соціалістичному суспільстві. У соціалістичному виробництві людина розглядається не лише як працівник, але і як творча особа. Тому завдання Е. у соціалістичному суспільстві визначаються не лише необхідністю підвищення продуктивності праці і поліпшення якості промислової продукції, але перш за все суспільною потребою в збереженні здоров'я і розвитку особи працівника. З 60-х рр. до СРСР ведуться дослідження по всіх основних напрямах Е.; розробка ергономічної проблематики і вирішення її практичних завдань здійснюються в багатьох організаціях і виробничих підприємствах країни. Розроблений комплекс стандартів загальних ергономічних вимог до систем «чоловік — машина». Видається щомісячний інформаційний бюлетень «Технічна естетика», в якому освітлюють питання теорії, історії і сучасної практики Е. Всесоюзний НДІ(науково-дослідний інститут) технічної естетики видає наукові праці і методичні рекомендації по Е. У 1974 країнами — членами СЕВ(Рада економічній взаємодопомозі) підписана угода про науково-технічну співпрацю в області Е.
Літ.: Введення в ергономіку, М., 1974; 3інченко Ст П., Муніпов Ст М., Смолян Р. Л., Ергономічні основи організації праці, М., 1974; Ломів Би. Ф., Людина і техніка, 2 видавництва, М., 1966; Синглтон Ст Т., Введення в ергономіку, пер.(переведення) з англ.(англійський), (М.), 1974; Ергономіка, пер.(переведення) з польськ.(польський), М., 1971; Harris D. Н., Chaney F. Ст, Human factors in quality assurance, N. Y., 1969; Glivický V. (а kolektiv), Úvod do ergonomie, Praha, 1975; Meister D., Behavioral foundations of system development, N. Y., 1976.
