Експропріація експропріаторів, закономірний процес ліквідації приватної власності експлуататорських класів за допомогою вилучення засобів виробництва у власників (експлуататорів) в примусовому порядку і передачі їх у власність трудящих. Е. е. — початковий етап соціалістичного усуспільнення.
Об'єктивна можливість і необхідність Е. е. обумовлені антагоністичними протиріччями між зростаючим усуспільненням виробництва і частнокапіталістічеськой формою привласнення, між нечисленними узурпаторами (класом власників-експлуататорів) і більшістю народу (трудящими, позбавленими засобів виробництва). Ці протиріччя наростають в умовах домонополістичного капіталізму і різко загострюються при імперіалізмі. Усуспільнення праці при капіталізмі посилюється концентрацією і централізацією капіталу, що відбувається в ході конкурентної боротьби між капіталістами. «Монополія капіталу, — писав До. Маркс, — стає оковами того способу виробництва, який виріс при ній і під нею. Централізація засобів виробництва і усуспільнення праці досягають такого пункту, коли вони стають несумісними з їх капіталістичною оболонкою. Вона вибухає. Б'є годину капіталістичної приватної власності. Експропріаторів експропріюють» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 23, с. 772—73).
Правомірність Е. е. визначається тим, що крупна власність експлуататорського класу — результат пограбування і нещадної експлуатації мас трудящих. Ось чому позбавлення експлуататорів власності — законний, справедливий акт, що є поверненням трудящим того, що належить їм по праву як справжнім творцям багатства, що насильницький відняло (що експропріює) у них.
В результаті перемоги Жовтневої соціалістичної революції 1917 робочий клас першого в світі соціалістичної держави в союзі з бідним селянством під керівництвом Комуністичної партії на чолі с В. І. Леніним експропріював капіталістів і поміщиків і встановив суспільну власність на основні засоби виробництва — на землю, промисловість, залізниці і т. д. (див. Націоналізація ) .
К. Маркс і В. І. Ленін передбачали і допускали можливість викупу засобів виробництва в буржуазії, розглядаючи відшкодування як прийом компромісу в цілях мирного підпорядкування капіталістів, залучення їх до суспільно корисної праці під контролем соціалістичної держави. Проте в Росії після встановлення диктатури пролетаріату буржуазія чинила запеклий опір нових буд, стала на дорога контрреволюції. У цій обстановці щонайгострішої класової боротьби пролетаріат подавив опір експлуататорів. Е. е. була проведена швидкими темпами методом конфіскації власності капіталістів і поміщиків. З перетворенням засобів виробництва на суспільну власність належало початок створенню соціалістичної системи господарства. Трудова власність дрібних товаровиробників поступово перетворювалася в колективну соціалістичну власність за допомогою їх добровільної кооперації. Певну підготовчу роль в переході до соціалізму зіграв державний капіталізм .
Багатогранний практичний досвід СРСР по Е. е. використаний в інших країнах, що вступили на дорогу будівництва соціалізму. Проте залежно від конкретно-історичних умов, при яких здійснювалися революційні економічні перетворення, форми і методи Е. е. були різні. Ці відмінності зачіпають темпи вилучення власності в експлуататорських класів, питання про виплату компенсацій, масштаби використання різних форм державного капіталізму для поступового перетворення приватної власності в соціалістичну власність, форми організації державного соціалістичного сектора. У країнах Центральної і Південно-східної Європи і Азії, що стали на дорогу соціалізму в час і після 2-ої світової війни 1939—45, в ході демократичних і соціалістичних перетворень проводилася конфіскація власності колабораціоністської буржуазії. У ряді країн, що звільнилися від колоніального іга і вступили на дорогу самостійного розвитку, ліквідовується власність іноземних монополій і встановлюється державна власність на засоби виробництва. Див. також Класи, Класова боротьба, Перехідний період від капіталізму до соціалізму .
Літ.: Маркс До. і Енгельс Ф., Маніфест Комуністичної партії, Соч., 2 видавництва, т. 4; Маркс До., Капітал, т. 1, там же, т. 23, гл.(глав) 24 §7; Ленін Ст І., Держава і революція, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 33; його ж, Загрожуюча катастрофа і як з нею боротися, там же, т. 34; його ж, Чергові завдання Радянської влади, там же, т, 36; його ж, III конгрес Комуністичного Інтернаціоналу 22 червня — 12 липня 1921 р., там же, т. 44, с. 3—12, 34—54; Програма КПРС, М., 1976; Матеріали XXV з'їзду КПРС, М., 1977.
