Диктатор (лат. dictator, від dicto — диктую, наказую), 1) у ряді латинських міст древньої Італії правитель, що щорік обирався, володів необмеженою владою, а також глава Латинського союзу . 2) У Древньому Римі в період Республіки (5—2-я половина 1 ст до н.е.(наша ера)) надзвичайна посадова особа (магістрат), що призначалася консулами за рішенням сенату максимум на 6 місяців при крайній небезпеці (внутрішніх неладах, військовій небезпеці і т.д.), коли визнавалося необхідним передати владу до рук однієї особи. Д. володів всією повнотою державної влади. При призначенні Д. до його титулу завжди додавалася причина його обрання (наприклад, Д., що обирався на випадок військової небезпеки, — Dictator rei gerundae causa, тобто Д. для ведення війни). На вирок Д. не можна було до 4 ст до н.е.(наша ера) подати апеляцію народному зборам. Зазвичай Д. покорялися всі посадові особи, включаючи консулів . Спочатку посада Д. була доступна лише патриціям, з 356 до н.е.(наша ера) — також плебеям . Інколи Д. обирався для виконання якого-небудь одного доручення (наприклад, релігійного характеру). При Сулле і Цезаре, призначених Д. без обмеження терміну (dictator perpetuus), посада Д. набула монархічного характеру. Була скасована в 44 до н.е.(наша ера) Мазкому Антонієм .
