Діктіокаулези
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Діктіокаулези

Діктіокаулези, захворювання гельмінтозів травоїдних, що викликаються нематодами з роду Dictyocaulus і що характеризуються бронхітами і бронхопневмоніями.

  Д. поширений повсюдно. Приголомшуючи переважно молодняка, Д. різко затримує зростання і розвиток тварин, знижує продуктивність і опірність до ін. захворюванням. Тварини заражаються Д., заковтючи інвазивні личинки з водою або травою. З кишечника личинки проникають в брижєєчниє лімфатичні вузли, мігрують по лімфатичних дорогах і з потоком крові потрапляють в легені, викликаючи в них вогнища запалення. Надалі окремі вогнища зливаються, процес посилюється, розвиваються бронхопневмонії. У перші дні після зараження у тварин знижується апетит, з'являється пронос, через 2—3 тижні починається кашель. Тварини худнуть, у них розвивається анемія. Хворих тварин лікують інтратрахеальнимі ін'єкціями розчинів йоду, підшкірними або внутрішньом'язовими ін'єкціями дітразіна, локсурана або циазіда. Дрібна і крупна рогата худоба дегельмінтізіруют інгаляцією аерозолів іодістого алюмінію.

  Профілактика Д.: ізольований стійлово-вигульний або пасовищний вміст молодняка (телят), зміна випасів, періодичне обстеження молодняка і при виявленні інвазованих тварин — поголовна дегельмінтизація неблагополучних стад.

  Літ.: Панасюк Д. І., Шильників Ст І., Діктіокаулези і дороги їх ліквідації, М., 1966.

  Ст І. Шильників.