Патриції (лат. patricii, від pater — батько), в Древньому Римі спочатку, мабуть, все корінне населення, що входило в родову общину, складало римський народ (Populus Romanus Quiritium) і що протистояло плебеям; після виділення з роду знатних патріархальних сімей — родова аристократія. З кінця 6 ст до н.е.(наша ера), в період формування класового суспільства і держави, П. перетворилися на пануючий клас-стан Римської республіки; економічною основою їх могутності було виняткове право на користування суспільною землею (ager publicus). Після включення плебеїв до складу римського народу і рівняння їх в правах с П. (до початку 3 ст до н.е.(наша ера)) верхівка П., або патриціату, і плебсу, злившись, утворили нобілітет . В епоху імперії виник новий патриціат, що склав привілейовану частину сенаторського стану; у нього входили висунуті імператором уродженці Італії і провінцій.
