Внутрішня секреція, процес освіти і виділення ендокринними залозами (залозами внутрішньої секреції) безпосередньо в кров або інші тканинні рідини специфічних фізіологічно високоактивних продуктів — гормонів . Ст, що виробляються залозами, с. гормони виділяються в певному співвідношенні в організм і забезпечують координацію біохімічних реакцій, тобто регуляцію процесів обміну речовин, зростання і розвитку і, таким чином, нормальне функціонування організму, пристосування його до постійно змінних умов зовнішнього середовища. При зміні «вимог» з боку організму утворення секрету (інкрета) і його виділення (мобілізація) в кров можуть то посилюватися, то пригнічуватися. На функцію ендокринних залоз надають дію багаточисельні чинники (травма, біль, високі і низькі температури, інфекція, інтоксикація, промениста енергія кисневе голодування і ін.), які можуть в певних умовах викликати то підвищену функцію (гіперфункцію), то знижену функцію (гіпофункцію) їх. Порушення гомеостазу (відносної постійності внутрішнього середовища організму) викликає безпосередньо або рефлекторна зміна Ст с. При цьому реагують найчастіше гіпофіз, кора і мозковий шар надниркових, щитовидна залоза . Підвищена секреція гормонів цих залоз обумовлює виникнення ряду фізіологічних ефектів (посилення обміну речовин, зміна температури тіла, артеріального тиску і ін.), направлених на пристосування (адаптацію) організму до умов довкілля, що змінилися (див. Адаптаційний синдром ).
Розлади Ст с. можуть обумовлюватися, в першу чергу, порушенням функцій ендокринних залоз — надлишкова або недостатня освіта або виділення ними відповідних гормонів (гипер- або гіпосекреція і відповідно — гипер- і гіпофункція), якісні зміни гормонів. Особлива роль при дисфункції залоз належить тим ферментам, які беруть участь в синтезі і руйнуванні окремих гормонів. Розлади Ст с. можуть зустрічатися і при нормальній функції ендокринних залоз, коли дія гормонів змінюється залежно від змін физико-хімічних умов середовища (збільшення або зменшення концентрації Н • -іонов, солей К • і Ca •• , амінокислот і інших продуктів обміну речовин, пов'язання гормонів з білками) в тканинах і органах, в місцях додатка дії гормонів. Значну роль при цьому грають ферменти, інгібітори, або активатори окремих залоз Ст с.
Порушення функцій залоз Ст с. грають велику роль у виникненні багатьох захворювань і в першу чергу ендокринопатій. При поразці тієї або іншої залози виникають характерні симптоми, що дозволяють визначати їх як самостійні хвороби (дифузний тиреотоксичний зоб, гіпотиреоз, гипер- і гіпопаратиреоз, цукровий діабет і ін.). Проте при розладах функції однієї якої-небудь залози в хворобу в тій або іншій мірі зазвичай включаються і інші ендокринні залози, оскільки їх діяльність тісно зв'язана між собою, і функціонують як єдина фізіологічна система. При цьому виникають складні розлади — плюриграндулярні синдроми — порушення функцій відразу декількох ендокринних залоз. Порушення функцій різних залоз приводять до розвитку схожих клінічних синдромів. Для розпізнавання цих захворювань визначають вміст гормонів і продуктів їх обміну (метаболітов) в сечі і крові, ставлять різні проби з введенням активаторів і інгібіторів гормонів з подальшим визначенням гормонів в біологічних рідинах; застосовують радіоактивну індикацію (див. Ізотопні індикатори ) гормонів з метою вивчення обміну гормонів в організмі, визначають цукор, вільний і зв'язаний інсулін в крові (при цукровому діабеті), вивчають поглинання радіоактивного йоду ( 131 I і 132 I) щитовидною залозою, досліджують белковосвязанний йод і йод, екстрагований бутанолом (при захворюваннях щитовидної залози), і т.п.
У випадках недостатності функції залоз Ст с. призначають замісну або стимулюючу гормональну терапію. Для здійснення тривалішого ефекту деякі гормональні препарати застосовують у вигляді мікрокристалічних суспензій (підшкірно або внутрішньом'язовий), а також підшкірної або внутрішньом'язової підсадки сплавлених кристалів. Для гальмування розпаду гормонів в організмі вводять препарати, які інактівіруют ферменти, що розщеплюють гормони, і зберігають тим самим ту кількість гормонів, яка утворюється в організмі. При надлишковій функції ендокринних залоз основні методи лікування полягають в хімічній (вживання хімічних препаратів) або фізичній (дія рентгенових променів) блокаді активності залози, в хірургічному видаленні залози (особливо при її пухлинах) і ін. Вибір методу лікування залежить від перебігу хвороби і реактивної здатності організму.
Літ.: Хвороби ендокринної системи, М., 1966 (Багатотомне керівництво по внутрішніх хворобах, т. 7); Шерешевський Н. А., Клінічна ендокринологія, М., 1957; Modern trends in endocrynology, ser. [1]—2, ed. by H. Gardiner—hill, L., 1958—1961.
