Старанна влада, в буржуазній теорії державного права самостійна влада, наділена певними функціями, протистоїть законодавчим і судовим властям. Термін «І. в.» вперше був введений англійським філософом Дж. Локком, положення якого були розвинені французьким філософом Ш. Монтеськье (див. «Розділення властей» ). У 18—19 вв.(століття) суб'єктом І. ст було монарх і підлеглий йому чиновницький апарат. У сучасних буржуазних державах І. ст формально належить уряду. У країнах з парламентарними формами правління (парламентарна монархія, парламентарна республіка) І. ст, згідно конституції, належить главі держави (президентові, монархові) і уряду, очолюваному прем'єр-міністром. Фактично ж в цих країнах права глави держави в сфері І. ст здійснюються від його імені урядом (див. також Контрасигнатура ). У так званих президентських республіках главою держави і уряду є одна і та ж особа — президент, який юридично вважається єдиним носієм І. ст
Згідно з буржуазними конституційним теоріям, єдиною функція І. ст — виконання законів, що приймаються органом законодавчої влади — парламентом. У епоху домонополістичного капіталізму панувала теорія парламентаризму, основною тезою якої була політична відповідальність органу І. ст (уряди) перед парламентом. У епоху імперіалізму відбувається криза буржуазного парламентаризму, що виявляється в звуженні повноважень парламенту за рахунок посилення І. в.: фактично буржуазну державу контролює і направляє діяльність парламенту; воно не лише визначає основні напрями його законодавчою і іншій діяльності, але і законодавствує само в порядку так званого делегованого законодавства .
Розділення властей і їх зіставлення І. ст невідомі державному праву соціалістичних країн, де діє принцип єдиної державної влади, що належить трудящим в особі виборних показних органів. Утворюване цими органами уряд є виконавчо-розпорядчим органом державної влади.
