Делеговане законодавство, видання урядами буржуазних країн по уповноваженню парламенту нормативних актів, що мають силу закону. На відміну від звичайної нормоустанавлівающей діяльності уряду, при Д. з. парламент відмовляється від своїх законодавчих повноважень на користь уряду. Акт Д. з. видається по питаннях, що входять у виняткову компетенцію парламенту. Видавати норми в порядку Д. з. можуть як самі уряди так і будь-які підлеглі ним виконавчі відомства (міністерства, департаменти, управління, бюро і т.д.). Делегація законодавчих повноважень парламентом уряду може бути здійснена прямо (парламент приймає закон, в якому вказується, який орган, по яких питаннях і на який термін отримує право видання актів в порядку Д. з.) або побічно (парламентський закон складається в дуже загальних виразах, і застосувати його без відповідної нормоустанавлівающей діяльності виконавських органів влади неможливо).
Акти, прийняті в порядку Д. з., набирають чинності або лише після схвалення їх парламентською резолюцією («дозвільна процедура»), або негайно після видання (у подальшому можуть бути анулювані парламентською резолюцією — «заборонна процедура»). Що існує в буржуазних країнах парламентський (Великобританія, Австралія, Нова Зеландія) і судовий (США, Філіппіни) контроль над Д. з. носить суто формальний характер.
широке поширення, що Отримало, в епоху імперіалізму Д. з. відкрито протіворечит проголошеним раніше демократичним принципам буржуазного конституціоналізму і парламентаризму, т.к. оно різко скорочує права і компетенцію виборних законодавчих органів. Конституції багатьох буржуазних держав (США, Бельгії, Швейцарії, Данії) або забороняють Д. з., або не містять положень, що передбачають його проте воно застосовується і в цих країнах. Конституції буржуазних держав, прийняті після 2-ої світової війни 1939—45 (Італія, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), Франція), прямо передбачають можливість Д. з.
Багато сучасних буржуазних фахівців з проблем держави і права виправдовують поширення Д. з. зростаючою складністю державного управління і необхідністю спеціальних пізнань для цього. У цих умовах вважають вони, парламент повинен обмежитися закріпленням в законах загальних принципів, поступившись правом їх деталізації тим відомствам, які володіють відповідною технічною кваліфікацією. Насправді, проте, Д. з. є один з найбільш відвертих виразів кризи буржуазного парламентаризму і законності, є проявом безконтрольності правлячих кругів.
