Аристократія (від греч.(грецький) aristokratíа, буквально — влада кращих, знатніших), 1) форма правління, при якій державна влада знаходиться в привілейованої знатної меншості. Як форма правління А. протистоїть монархії і демократії. «Монархія — як влада одного, республіка — як відсутність якої-небудь невиборної влади; аристократія — як влада невеликого порівняно меншини, демократія — як влада народу... Всі ці відмінності виникли в епоху рабства. Не дивлячись на ці відмінності, держава часів рабовласницької епохи була державою рабовласницьким, все одно — чи була це монархія або республіка аристократична або демократична» (Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 39, с. 74). У історії політичних ідей поява поняття А. для позначення однієї з державних форм правління пов'язано з Платоном і Арістотелем ; надалі аристократичну форму правління виділяли Полібій, Спіноза,Гоббс,Монтеськье,Кант і ін. Обгрунтування А. прибічниками такої форми правління зводиться, як правило, до ідеї про політичну неповноцінність більшості людей, якими покликана правити аристократична еліта .
Аристократичними республіками були в давнину — Спарта, Рим (6—1 вв.(століття) до н.е.(наша ера)), Карфаген; у середньовічній Європі — Венеція, Псковська і Новгородська феодальна республіки і ін.
Склад і порядок утворення найвищих органів державної влади, співвідношення між ними варіюється в різних А. Наприклад, в Спарті державна влада знаходилася в руках двох спадкових царів і що обиралася народним зібранням герусиі (Ради старійшин) і ефоров . У Римі члени сенату призначалися цензором з числа колишніх вищих посадових осіб і членів знатних прізвищ; із знаті формувалися «виборні» магістрати (консули, претори, цензори, еділи ). В Карфагені реальну владу мали в своєму розпорядженні 2 виборних суффета і виборна Рада старійшин. У Новгороді і Пскові міським патриціатом формувалася Рада панів.
В А. повноваження народних зібрань були урізані і роль їх невелика. Населення не брало участь активно в державному житті. Вибори носили значною мірою фіктивний характер, а посадові особи були ставлениками знаті (спартіатов в Спарті, патриціїв в Римі, патриціату в середньовічних республіках). При формуванні органів державної влади в А. з вузького круга знаті дуже сильна була тенденція до принципу спадковості.
2) Знати привілейована, частина якого-небудь класу (патриції в Римі, евпатріди в Афінах, дворянство і т.д.) або суспільна група (наприклад, фінансова А.), що користується особливими правами і перевагами. Політичний вплив А. і коло осіб, що зараховуються до неї, визначаються конкретними історичними умовами і особливостями тієї або іншої країни. Наприклад, в юнкерській Пруссії в 19 ст до А. відносилися лише особи з дуже древніх дворянських сімей, що полягали в спорідненості з королівськими, герцогськими і т.п. пологами. У Франції, Великобританії, де багато представників крупних феодалів загинули під час міжусобних воєн, буржуазних революцій або були винищені в результаті політики абсолютизму, А. складалася з менш родовитої знаті.
