Азотні добрива, мінеральні і органічні речовини, вживані як джерело азотного живлення рослин. Підрозділяються на органічні добрива (гній, торф, компост), що містять, окрім азоту, і ін. елементи живлення рослин; мінеральні добрива, що випускаються промисловістю, і зелені добрива (люпин, серадела і ін., див.(дивися) Сидерація ). А. в. застосовували вже в глибокій старовині. У Древній Русі широко використовували гній. У поливному землеробстві Середньої Азії давно відоме зелене добриво. Значно пізніше стали застосовувати мінеральні добрива, першими з яких були натрієва селітра, що добувається з середини 19 ст з природних покладів в Чилі (Південна Америка). Вжиток її в 1900 складало близько 300 тис. т (у перерахунку на азот). У подальші роки промисловість стала випускати сульфат амонія, ціанамід кальцію і кальцієву селітру. До 1913 світове виробництво А. в. досягло майже 700 тис. т (у перерахунку на азот). Освоєння в промисловому масштабі синтезу аміаку з азоту повітря і водню (1914 — 18) дозволило різко підвищити світове виробництво А. в., яке в 1966 зросло до 19 200 тис. т (у перерахунку на азот), в тому числі в США 6400, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) 1449, Франції 1082, Польщі 462, ГДР(Німецька Демократична Республіка) 343 тис. т. В Росії в 1913 виробляли 3 тис. т (у перерахунку на азот) А. в. Крупна азотно-тукова промисловість в СРСР почала створюватися в роки 1-ої п'ятирічки. У 1928 сільському господарству країни було поставлено А. в. (у тис. т в перерахунку на азот) 2, в 1940 — 199, 1945 — 75, 1950 — 307, 1960 — 1003, 1965 — 2712, 1966 — 3188, 1967 — 3753 і в 1968 — 4177. У мінеральних А. в. азот може знаходитися в аміачній (Nhз), аміачно-нітратній (Nh ₃ і N0 ₃ ), нітратній (No ₃ ) і амідній (Nh ₂ ) формах.

  До аміачних добрив відносяться: сульфат амонія, хлористий амоній, бікарбонат амонія, рідкі А. в. Сульфат амонія і хлористий амоній найбільш ефективні на грунтах насичених підставами (чорноземи, карбонатні сероземи, каштанові), які володіють здатністю нейтралізувати підкисляючу дію цих добрив. Систематичне добриво сульфатом амонія і хлористим амонієм кислих грунтів викликає підвищення кислотності; цей недолік може бути усунений вапнуванням. Аміачний азот менш схильний до вимивання, чим нітратний, тому аміачні добрива можна вносити до посіву, восени. Менш придатні вони для поверхневого (при підгодівлі озимини) і місцевого (у рядки, лунки і гнізда) внесення. Надлишок хлору в хлористому амонії негативно впливає на розмір і якість урожаю багато з.-х.(сільськогосподарський) культур (картопля, льон, олійні, тютюн, виноград і ін.). Бікарбонат амонія, виробництво якого доки обмежене об'ємом експериментальних досліджень, володіє лужною реакцією, але в грунті піддається нітріфікациі (див. Нітріфікация в грунті). Серед аміачних форм А. в. велике значення мають рідкі добрива — рідкий безводий аміак, водний аміак, аміакати.

  До аміачно-нітратних добрив відносяться: аміачна селітра (нітрат амонія, азотнокислий амоній), сульфонітрат амонія (лейна-селітра монтан-селітра, нітросульфат амонія). Аміачну селітру випускають переважно в гранульованому вигляді; вона слабо підкисляє грунт. Сульфонітрат амонія володіє відносно високою підкисляючою здатністю.

  Нітратні добрива — натрієва селітра (нітрат натрію, азотнокислий натрій, чилійська селітра), кальцієва селітра (нітрат кальцію азотнокислий кальцій, вапняна селітра, норвезька селітра), калійна селітра (нітрат калія, азотнокислий калій). Натрієва селітра — добриво фізіологічно лужне, тому краще застосовувати його на кислих грунтах, особливо під цукровий буряк, пшеницю, ячмінь і ін. чутливі до грунтової кислотності культури. Кальцієву селітру випускають в гранульованому вигляді, зазвичай з домішкою аміачної селітри; вона також подщелачиваєт грунт. Калійна селітра, окрім азоту містить калій і є джерелом азотно-калійного живлення рослин (див. Комплексні добрива ). Вносять її під чутливі до хлору культури. Всі нітратні форми азоту не поглинаються грунтом. У районах надлишкового зволоження на легких грунтах із слабкою водоутримуючою здатністю нітратні добрива вимиваються, тому як основне добриво тут доцільно застосовувати аміачні.

  Амідні добрива — сечовина (карбамід), ціанамід кальцію, мочевіно-формальдегіді А. в. Найбільш коштовна сечовина. У грунті вона легко переходить в карбонат амонія; спочатку декілька подщелачиваєт, а потім слабо підкисляє грунт. Рекомендується вносити завчасно. Використовується також як білкова підгодівля жуйних тварин. Ціанамід кальцію володіє властивістю знижувати кислотність грунту. Ефективний на рихлих, багатих органічними речовинами нейтральних грунтах, якщо удобрюють їм восени. Непридатний для місцевого внесення. Ціанамід кальцію використовують також як дефоліант для переджнивного видалення листя в бавовника. Добрива Мочевіно-формальдегідів не вимиваються з грунту; вони особливо ефективні в районах надлишкового зволоження і поливного землеробства. Можна застосовувати високі дози цих добрив, забезпечивши рослини азотом на декілька років. Характеристика мінеральних А. в. приведена в таблиці.

Властивості основних мінеральних азотних добрив

А. у.— ефективний засіб підвищення врожайності з.-х.(сільськогосподарський) культур, особливо в нечорноземній зоні, у вологих районах лісостепу і в зоні поливного землеробства, де грунти містять недостатню кількість азоту. Норми мінеральних А. в. залежать від грунтових умов, біологічних особливостей культур, міри забезпеченості гноєм або ін. органічними добривами. Зразкові норми азотних добрив (у кг на 1 га в перерахунку на азот): під озимі зернові культури, що висіваються по зайнятій парі, 40 — 60, по чистій парі 30 — 40; під ярини зернові 40 — 60; кукурудзу на силос і на зерно в нечорноземній зоні і північній частині лісостепової зони 60 — 120, на багатих чорноземах лісостепу 45 — 60, в поливних районах 120 — 150; під цукровий буряк на чорноземах лісостепу 45 — 60, на сірих лісових грунтах, оподзоленних чорноземах лісостепу і в нечорноземній зоні 80 — 120, в поливних районах 100 — 150; під бавовник 120 — 140; льон-довгунець 40 — 60; під коноплі 45 — 90; під картоплю 45 — 90; під капусту 90 — 120; під томати, огірки 60 — 90; під плодово-ягідні культури 60 — 100. Менші норми застосовують на грунтах, багатших природним азотом, а також при одночасному використанні гною або ін. азотвмісних органічних добрив. Якщо А. в. досить, то в забезпечених вологою районах норми їх можна збільшити, що, як правило, підвищує урожай і покращує якість продукції. наприклад, хороше азотне живлення сприяє утворенню клейковини в зерні пшениці, збільшує вміст білка в кормових культурах.

  А. в. використовують як основне добриво і в підгодівлі. Під озимину, що висівається по чистій парі, А. в. вносять лише в ранньовесняній підгодівлі (30 — 40 кг азоту на 1 га ) по мерзло-талому грунту (по «черепку»). Під ярові культури у всіх зонах СРСР А. в. у повній нормі корисно застосовувати до посіву, а при зрошуванні — в декілька прийомів перед поливами. Бавовник удобрюють ними в 3 терміни: до посіву, на початку бутонізації і на початку цвітіння (по 1/3 норми).

  Літ.: Довідник по мінеральних добривах, отв. ред. М. Ст Каталимов.М.,1960; Позін М. Е., Технологія мінеральних солей, 2 видавництва, Л., 1961; Прянішников Д. Н., Ізбр. соч.(вигадування), т. 1, М-код.,1963; Довідник по добривах, 3 видавництва, М., 1964.

  Ф. Ст Турчин.