Сидерація, заорювання в грунт зеленої маси рослин (зеленого добрива) для збагачення її органічною речовиною і азотом. Термін запропонований французьким ученим Ж. Вілем (1824—97). Для С. висівають растенія-сидерати, в основному бобові культури — люпин, сераделу, буркун, лядвенец, чину, конюшину, вику, кроталярію і ін., які зазвичай заорюють на тій же ділянці, де вони вирощені, рідше — скошують і використовують для добрива інших полів або приготування компосту. При вживанні зеленого добрива покращуються фізичні і физико-хімічні властивості грунту (знижується кислотність, збільшується буферна, ємкість поглинання, вологоємкість і т. п.), підвищується активність корисної мікрофлори, орний шар збагачується органічною речовиною, а після мінералізації рослинної маси в нім накопичується азот, що асимілює клубеньковимі бактеріями, а також інші елементи живлення, витягувані корінням сидератов з глибоких грунтових горизонтів. Це сприяє підвищенню родючості грунтів, особливо малогумусних піщаних і супіщаних, і врожайності. Ефективність зеленого добрива приблизно така ж, як і гною. У Нечорноземній зоні СРСР середня надбавка урожаю при заорюванні сидератов складає: зерна — 8—10 ц з 1 га , картоплі — 40—50 ц з 1 га . Сидератамі займають поля, коли вони вільні від вирощування основних культур, що сприяє інтенсивному використанню ріллі.
С. застосовують з глибокої старовини. У зрошуваному землеробстві Китаю, Індії, Індонезії, державах Середньої Азії вона відома більше 3 тис. років, в країнах Середземномор'я — з 4—3 вв.(століття) до н.е.(наша ера) В Центральній Європі, наприклад в Німеччині, Польщі, зелене добриво стали вирощувати з 19 ст У Європейській частині Росії перші посіви сидератов проведені В 1903 в Чернігівській губернії С. поширена в Азії, Європі, Африці, в менших масштабах в Америці і Австралії. У СРСР зелене добриво застосовують в Нечорноземній зоні (Білорусія, Полісся України, Брянська область і ін.) — тут сидерати підсівають навесні під озиме жито і заорюють в те ж літо, вирощують пожнивний після збирання врожаю основної культури або обробляють в парах (сидеральний пара). На зрошуваних землях Середньої Азії, Поволжья і інших районів поширена проміжна культура сидератов; у 2-у половину літа в міжряддях бавовника сіють конюшину (шабдар), до рису перед скиданням води з полів підсівають горох або озиму вику. Заорюють сидерати пізно восени або весною. У вологих субтропіках Закавказзі однорічний люпин, сераделу, чину, горох вирощують з середини літа в міжряддях сподіваючись, цитрусових, тунга, герані, тютюну і інших культур. Заорюють зелену масу зазвичай рано навесні. Можливі і пожнивні посіви сидератов. У всіх зонах корисно поєднувати С. з внесенням фосфорних і калійних мінеральних добрив.
Літ.: Алексєєв Е. До., Зелене добриво в нечорноземній смузі, М., 1959; Юхимчук Ф. Ф., Люпин в землеробстві, До., 1963; Алексєєв Е. До., Рубанов Ст С., Довбан До. І., Зелене добриво, Мінськ, 1970.
