Родючість грунту
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Родючість грунту

Родючість грунту, здатність грунту забезпечувати рослини засвоєними живильними речовинами, вологою і ін. і давати урожай.

  Розрізняють потенційне (природне) і ефективне П. п. Потенційне П. п. визначається загальним запасом в грунті живильних речовин, волога, а також іншими умовами життя рослин. Ефективне (або актуальне, економічне) П. п. — можливість використання елементів родючості рослинами в даному році; залежить перш за все від проведення всього комплексу агротехнічних заходів. При великому потенційному П. п. ефективне може бути невеликим, і навпаки, при відповідному рівні агротехніки можна забезпечити високу ефективну родючість малородючих грунтів. Ефективне П. п. — дуже динамічна властивість грунту, здатна швидко змінюватися під впливом природних умов і агротехнічних прийомів. Найважливіші чинники П. п.: вміст необхідних для рослин живильних речовин і їх форми; наявність доступної для рослин вологи, рівень стійкості вологості; хороша аерація грунту як важлива умова розвитку кореневих систем, а також життєдіяльності мікроорганізмів, що забезпечують розкладання органічних і накопичення живильних речовин у формі, засвоєній для вищих рослин; механічних склад, структурний стан і будова; вміст токсичних речовин; реакція і ін. Сума цих властивостей визначає рівень культурного стану грунту. Всі елементи П. п. взаємозв'язані, П. п. залежить від чинників грунтоутворення: клімату, грунтоутворюючих порід, природної і культурної рослинності, рельєфу, але особливо велике значення для рівня П. п. має характер використання грунту. Головним прийом регулювання запасів живильних речовин в грунті, особливо в доступних рослинам рухливих формах, — внесення мінеральних і органічних добрив. Істотне значення мають введення в сівозміни бобових культур і поліпшення умов для життєдіяльності азотобактера і інших організмів, що засвоюють азот з атмосфери. Усунення підвищеної кислотності досягається вапнуванням грунтів, а підвищеній лужності (солонці) — гіпсуванням грунтів .

загрузка...

  Важлива умова П. п. — відсутність в грунті надлишкової кількості легкорозчинних солей, головним чином хлоридів і сульфатів натрію і частково магнію, кальцію і ін. катіонів. Для усунення надлишку солей застосовують промивання грунту, а для запобігання накопиченню солей — правильний поливний режим, дренаж і ін. П. п. сильно знижується за наявності в ній шкідливих хімічних сполук (закисних з'єднань заліза, рухливих з'єднань алюмінію), що накопичуються зазвичай в умовах застійного перезволоження. Регулювання запасів вологи в грунті досягається за допомогою агротехнічних і гідротехнічних заходів (зябльовая оранка, снігозатримання, ранньовесняне боронування, міжрядна обробка посівів, зрошування, осушення і ін.). Найбільш високим ефективним П. п. характеризуються грунти, які поряд з достатньою кількістю вологи мають хорошу аерацію. Низьке П. п. незрідка залежить від наявності патогенних організмів. Усунення їх хімічними (стерилізація, внесення фунгіцидів, нематоцидов і ін.) і агротехнічними засобами (сівозміна, обробка) різко підвищує ефективне П. п. При правильному використанні грунтів їх родючість не лише не знижується, але постійно збільшується (див. Земля як засіб виробництва).

  Історія землеробства, зростання врожайності з.-х.(сільськогосподарський) культур і продуктивності тваринництва спростовує буржуазне мальтузіанство і неомальтузіанськие теорії, пов'язані з т.з. законом убуваючої родючості грунту (див. Мальтузіанство, «Убуваючої родючості грунту закон» ) . Класики марксизму-ленінізму розкрили ненауковість цього закону і показали, що П. п. постійно змінюється і це залежить не лише від природних, але і від соціально-економічних умов, які у свою чергу визначають характер розвитку науки, техніку і вживання їх досягнень в сільському господарстві.

  Літ. див.(дивися) при ст. Грунт .

  І. І. Синягин.