Гіпсування грунтів , внесення до грунту гіпсу для усунення надлишкової лужності, шкідливої для багатьох з.-х.(сільськогосподарський) рослин; спосіб хімічної меліорації солонців і солонцеватих грунтів. Гіпсування засноване на заміні натрію, поглиненого грунтом, кальцієм, внаслідок чого покращуються її несприятливі физико-хімічні і біологічні властивості і підвищується родючість. Дози гіпсу (встановлюють по кількості натрію в корнеобітаємом шарі грунту, який необхідно замістити кальцієм) від 3—4 до 10—15 т/га , найбільші, — на содових солонцях. Гіпс вносять до 2 прийому: перед оранкою і після неї під культивацію. На солонцеватих грунтах, що містять меншу кількість натрію, чим солонці, гіпс (3—4 ц/га ) вносять до рядків разом з насінням. Р. п. проводять в комплексі з агротехнічними заходами: глибока оранка (на 40—50 см ) з перемішуванням солонцового шару (це дає можливість перемістити гіпс, що міститься в підорному шарі, в орний шар), зрошування, внесення органічних добрив, снігозатримання і затримання талих вод, посів багатолітніх трав.
Для Р. п. застосовують в основному сиро-мелений гіпс (з природних покладів), фосфогипс — відходи виробництва добрив, відходи содової промисловості. Тривалість переходу солонців під дією гіпсу в культурну грунт, тобто меліоративний період, 8—10 років в незрошуваних умовах і 5—6 років при зрошуванні. Середня надбавка урожаю зерна при внесенні гіпсу складає в чорноземній зоні (без зрошування) 3—6 ц/га , в зоні каштанових грунтів 2—7 ц/га . На зрошуваних землях ефективність Р. п. підвищується.
Літ.: Хімізація сільського господарства. Науково-технічний словник-довідник, під ред. Л. Л. Балашова і С. І. Вольфковіча, 2 видавництва, М., 1968 с. 5—6.
