Вапнування грунтів, внесення до грунту винищити і інших вапняних добрив для усунення надлишкової кислотності, шкідливої для багатьох з.-х.(сільськогосподарський) рослин; спосіб хімічної меліорації кислих грунтів. І. п. засновано на заміні в грунтовому поглинаючому комплексі іонів водню і алюмінію іонами кальцію і магнію. При вапнуванні в результаті нейтралізації кислотності грунту і збільшення вмісту кальцію посилюється життєдіяльність корисних мікроорганізмів (наприклад, клубенькових бактерій, мікроорганізмів, мінералізующих органічні залишки і перегній) і грунт збагачується доступними для рослин елементами живлення, покращуються її фізичні властивості (структура, водопроникність і ін.). І. п. підвищує ефективність органічних і мінеральних добрив.
І. п. широко застосовують на підзолистих, дерново-підзолистих і деяких торф'яних грунтах, рідше на сірих лісових грунтах і червоноземах. На підзолистих грунтах при ph їх в сольовому витягу менше 4,5 необхідно І. п. під все з.-х.(сільськогосподарський) культури; при ph 4,5—5,0 — під всі культури, окрім люпину; при ph 5,1—5,5 — під культури, дуже чутливі до кислотності (буряк, капуста, лук, часник, конюшина, люцерна, смородина) що потребують слабокислої і близької до нейтральної реакції (бруква, турнепс, вика, квасоля, кукурудза, пшениця, ячмінь, огірки, яблуня, вишня) і що переносять помірну кислотність, але що підвищують урожай при внесенні високих доз винищити (овес, жито, тимофіївка, гречка); при ph 5,6—6,0 — лише під буряк і люцерну; при ph більше 6,0 грунт вапнувати не слід. Дози вапняних добрив залежать від величини кислотності грунту і її механічного складу; вони мають бути достатні для підтримки протягом 10—12 років слабокислої реакції грунту, що забезпечує нормальні умови для зростання і розвитку більшості з.-х.(сільськогосподарський) культур (див. таблиці.).
Дози вапняних добрив можуть бути понижені при неглибокому закладенні їх в грунт і вживанні разом з органічними і мінеральними добривами. Вапняні добрива зазвичай вносять 1 раз до ротацію сівозміни. В деяких випадках, наприклад, якщо в сівозміні культури різко розрізняються по своїй нуждаємості у вапнуванні, доцільне дробове внесення (у декілька прийомів) повної дози. Вапняні добрива можна вивозити в полі навесні, літом і осінню; на вирівняних масивах — по мерзлій землі і дрібному снігу. Ефективність І. п. в значній мірі залежить від рівномірності розподілу добрив по поверхні і хорошому закладенню їх в грунт. І. п. дає значну надбавку урожаю (в середньому по СРСР в ц/га ): зернових колосових культур (зерно) 0,5—4; зернобобових (зерно) 1—3; кормового буряка 30—60; картоплі 5—15; льону (солома) 1—3; конюшини (сіно) 7—15; капуста 30—70; морква 15—45. Для планового І. п. проводять спеціальні грунтові обстеження і польові досліди, складають картограми кислотності грунтів і вапнування.
Повні (нормальні) дози винищити (по Н. І. Алямовському), т на 1 га
Механічний склад грунтів
рН (у сольовому витягу з грунту)
4,5 і менше
4,6
4,8
5,0
5,2
5,4-5,5
Супіщані і легкосугліністиє
4,0
3,5
3,0
2,5
2,0
2,0
Середньо- і тяжелосугліністиє
6,0
5,5
5,0
4,5
4,0
3,5
Літ.: Корнілов М. Ф., Благовідов Н. Л., Вапнування грунтів північно-західної зони нечорноземної смуги СРСР, М. — Л., 1955; Авдонін Н. С., Підвищення родючості кислих грунтів, М., 1960; Корнілов М. Ф. і Труніна З. Ст, Вапнування кислих грунтів, Л., 1960; Шедеров С. Р., Вапнування кислих грунтів, 2 видавництва, М., 1960.
