Земля як засіб виробництва, необхідна матеріальна передумова процесу праці, один з його найважливіших речових чинників. З. — головний засіб виробництва у ряді галузей народного господарства і в першу чергу в сільському і лісовому господарствах, дане самою природою. Вона має ряд особливостей, що впливають на характер виробничого процесу в цих галузях. З. відноситься до невідтворних засобів виробництва, що обумовлює обмеженість земельних ресурсів взагалі (з.-х. угідь зокрема) і залежність властивостей З. від комплексу кліматичних і ін. природних чинників. При абсолютній обмеженості загальної земельної площі розміри з.-х.(сільськогосподарський) угідь обмежені відносно. У міру зростання технічної оснащеності, розширення меліорації, електрифікації сільського господарства і взагалі розвитку продуктивних сил з'являються можливості перетворювати на з.-х.(сільськогосподарський) угіддя нові З. Однако такі можливості не можна перебільшувати, тим більше що у міру розвитку індустрії відбувається і зворотний процес — вилучення частини З. із з.-х.(сільськогосподарський) угідь. Задоволення зростаючих потреб в з.-х.(сільськогосподарський) продуктах можливо перш за все за рахунок інтенсивнішого і ефективнішого використання вже освоєних З. Отсюда проблема інтенсифікації з.-х.(сільськогосподарський) виробництва як основної дороги його розвитку.
Основною властивістю З. як засоби виробництва, створюючим її споживчу вартість, є її родючість. З точки зору економіки родючість З. Означаєт її здатність відтворювати необхідні людині рослинні продукти і створювати умови для розвитку тваринництва. Родючість З. залежить від кількості наявних в ній живильних речовин, структури грунту і ін. біологічних і кліматичних чинників, які спочатку формуються в ході природних процесів, що відбуваються в природі. Після залучення З. у господарський зворот родючість може відтворюватися і покращуватися штучно за допомогою внесення добрив, вдосконалення технічних засобів і технології обробки З., тобто на основі технічного прогресу. Найбільш сприятливі умови для зростання родючості З. створюються при раціональному поєднанні використання її природних і штучних продуктивних можливостей. Єдність цих чинників утворює реальну, економічну родючість З. Іменно зростання економічної родючості і є найважливішим завданням підвищення ефективності використання земельних угідь. Показник економічної родючості З. врожайність з.-х.(сільськогосподарський) культур. Зростання врожайності культур і продуктивності тваринництва — безпосереднє свідоцтво поліпшення якості З., її споживчій вартості. Вони повністю спростовують мальтузіанство і неомальтузіанськие теорії і т.з. закон убуваючої родючості (див. «Убуваючої родючості грунту закон» ) . Останній знаходиться в протиріччі з однією з найважливіших особливостей З. як засоби виробництва, яке полягає в тому, що споживча вартість З., що знаходиться в господарському звороті (при її раціональному використанні), не лише не зношується, але, навпаки, покращується. На поліпшення якості З. і на зростання їх родючості в СРСР направлена широка програма заходів щодо розширення виробництва і вживання мінеральних добрив, меліорації, вдосконалення системи землеробства з врахуванням особливостей різних зон країни.
Специфіка З., пов'язана з її основною продуктивною властивістю — родючістю, полягає також і в тому, що З. є одночасно і предметом і засобом праці. Коли виробничий процес направлений на обробку грунту і полягає в підтримці або підвищенні її родючості, З. виступає як предмет праці. Тому З., включені в господарський зворот і такі, що піддаються обробці, не можна розглядати просто як дар природи. В цьому випадку продуктивні властивості З. — результат і трудовій діяльності, а їх ефективність оцінюється з врахуванням вироблених витрат. Проте як предмет праці З. вступає лише на перших стадіях процесу з.-х.(сільськогосподарський) виробництва. Як умова і основа всієї технології з.-х.(сільськогосподарський) виробництва З. — засіб праці. А родючість З., її здатність забезпечувати з.-х.(сільськогосподарський) культури необхідними живильними речовинами робить її своєрідним знаряддям виробництва. Оскільки родючість — основна властивість З. як засоби виробництва, остільки в сільському господарстві З. і виступає перш за все як знаряддя виробництва. Особливість З. в даному випадку полягає в тому, що людина використовує як знаряддя виробництва біологічні, хімічні і ін. процеси, що відбуваються в самому грунті, створюючи для; цих процесів найбільш сприятливі умови і прагнучи контролювати і видозмінювати їх течію в необхідному напрямі. У цьому сенсі проблема експлуатації З. як знаряддя виробництва значно складніше використання машин або устаткування. Рівень потенційної родючості і можливості його використання визначаються розвиненістю з.-х.(сільськогосподарський) засобів виробництва, технічною оснащеністю сільського господарства і відповідною ним культурою землеробства. Тому характер З. як знаряддя виробництва історично так само мінливий, як і всіх ін. засобів виробництва. По суті немає межі підвищенню родючості З. у міру розвитку технічного прогресу. Досвід землеробства в економічно розвинених країнах показує, що родючість З. Нєїзменно підвищується.
Зміни, що відбуваються в родючості З., поважно враховувати, зокрема, у зв'язку з можливістю виробляти на одній і тій же ділянці різні культури, тобто з універсальністю З. як знаряддя виробництва. Чергування (сівозміна) культур на оброблюваній З. дозволяє підтримувати досягнутий рівень її родючості. Сівозміна, т. о., — необхідний елемент відтворення властивостей З. як знаряддя виробництва. В той же час кожна земельна ділянка в різній мірі придатний для виробництва тієї або іншої продукції. Тому найбільш ефективне використання родючості З. знаходиться в прямій залежності від правильного виділення провідній галузі господарства і рівня спеціалізації землеробства. Усе більш широке вживання добрив і ін. чинників, що впливають на родючість, розширює можливості спеціалізації з.-х.(сільськогосподарський) виробництва. У сучасних умовах, коли здійснюється перехід сільського господарства на стадію машинного виробництва, поглиблення спеціалізації — найважливіше завдання розвитку з.-х.(сільськогосподарський) виробництва. Правильному формуванню виробничої структури з.-х.(сільськогосподарський) підприємств повинна сприяти економічна оцінка З. і розробка державного земельного кадастру, який би враховував можливий ефект З. різного типа.
Із специфікою З. як головного засобу виробництва в землеробстві зв'язаний розрив між часом виробництва і робочим періодом, що підсилює нерівномірність використання засобів виробництва і трудових ресурсів в різні періоди року. У міру зростання інтенсивності сільськогосподарського виробництва розривши між часом виробництва і робочим періодом скорочується, оскільки в технологію виробництва включаються все нові операції по підгодівлі рослин, боротьбі з бур'янами і шкідниками і т.п. В той же час декілька вирівнюється і напруженість з.-х.(сільськогосподарський) праці впродовж всього сезону виробництва. Найважливіша дорога вирішення проблеми вирівнювання зайнятості працівників сільського господарства — комплексна механізація виробництва.
Характер власності на З. як засіб виробництва визначає і характер виробничих (аграрних) стосунків. Відмінності в родючості і місці розташування земельних ділянок створюють основу для утворення диференціальної ренти — економічної форми реалізації земельної власності. Той або інший характер земельної власності і аграрних стосунків створює різні умови для використання і поліпшення З. Соціалізм, що усуває кінець кінцем приватну власність на З. і що перетворює приватні господарства в крупні соціалістичні державні і кооперативні підприємства повністю знімає соціально-економічні перешкоди в розвитку сільського господарства. Велику роль в цьому грає той факт, що рентні доходи, що виникають через природні (грунтових або географічних) особливості різних земельних ділянок, використовуються продуктивно відповідно до потреб всього сільського господарства. В той же час соціалізм створює об'єктивні передумови для раціональної спеціалізації з.-х.(сільськогосподарський) підприємств з врахуванням специфіки земельних угідь. Тим самим виникають умови ефективного використання одного з найважливіших видів суспільного багатства — З.
Літ.: Маркс До., Капітал, т. 3, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 25, ч. 2, с. 201—03, 226—30; Ленін Ст І., Аграрне питання і «критики Маркса», Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 5, с. 100—15; Основи земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік, М., 1969.
