«Повість тимчасових років»
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

«Повість тимчасових років»

«Повість тимчасових років», спільноруське літописне зведення, складене в Києві в 2-м-коді десятилітті 12 ст і покладений в основу більшості літописних зведень, що дійшли до теперішнього часу. Як окремий самостійний пам'ятник «П. ст л.» не збереглася. Її старшими і основнішими списками є Лаврентьевськая літопис, де відбилася 2-я редакція «П. ст л.», і Іпатьевськая літопис, де відбилася 3-я редакція «П. ст л.». У списках деяких літописних зведень укладачем «П. ст л.» назване чернець Києво-печерського монастиря Нестор . Дослідники 18—19 вв.(століття) вважали Нестора першим російським літописцем, а «П. ст л.» — першим російським літописом. Вивчення літописання А. А. Шахматовим, М. Д. Пріселковим, Д. С. Ліхачевим, А. Н. Насоновим, М. Н. Тіхоміровим, Л. Ст Черепніним, Би. А. Рибаковим і іншими показало, що існували літописні зведення, передуючі «П. ст л.», а сама «П. ст л.» не є єдиним твором. Після своєї появи «П. ст л.» ще двічі піддавалася переробкам. Джерелами 1-ої редакції «П. ст л.» послужили Києво-печерське зведення кінця 11 ст російсько-візантійські договори 10 ст, «Хронографія по великому викладу» — староруське компілятивне вигадування по усесвітній історії, візантійська хроніка Георгія Амартола, житіє Василя Нового, соч.(вигадування) Єпіфанія Кіпрського, тексти Священного писання, «Оповідь про грамоту Словенської», перекази про східно-слов'янські племена, про Кие, про мести Ольги древлянам, усні розповіді Яна Вишатіча, ченців Києво-печерського монастиря і ін. Нестор був першим староруським феодальним історіографом, який пов'язав історію Русі з історією східно-європейських і слов'янських народів і з усесвітньою історією, як вона розумілася у той час. Після нескінченої статті 1110 в «П. ст л.» міститься запис про написання літопису в 1116 ігуменом Сильвестром, який створив нову, 2-у редакцію «П. ст л.». Сильвестр був ігуменом Михайлівського монастиря Видубецкого, родинного монастиря Володимира Мономаха. Він частиною опустив, а частиною змінив останні статті 1-ої редакції «П. ст л.». При переробках Сильвестр велику увагу приділив Володимиру Мономаху, перебільшивши і прикрасивши його роль в подіях кінця 11 — почала 12 вв.(століття), і ввів ряд доповнень в «П. ст л.». У 1118 «П. ст л.» була піддана новій переробці. В центрі уваги 3-ій редакції «П. ст л.» залишаються події, пов'язані з будинком Мономаху, головним чином з сином Володимира — Мстиславом. Останній редактор «П. ст л.» доповнило своє джерело даними про родинні справи Володимира Мономаха і його батька Всеволода, уточнив дані про візантійських імператорів, в спорідненості з якими полягали Мономахи. В цілому ж «П. ст л.» зберегла те значення, яке додав їй Нестор, — першої на Русі історіографічної праці, в якій історія Староруської держави була показана на широкому фоні подій усесвітньої історії. Літописці закликали князів до єдності і захисту російської землі від зовнішніх ворогів. Літопис увібрав в себе родові віддання, повести, оповіді і легенди історичного і казково-фольклорного характеру, житія перших росіян святих, творів сучасною літописцям літератури. Мова літопису тісно пов'язана з живою російською мовою 11—12 вв.(століття), відрізняється лаконічністю і образністю. Розповіді «П. ст л.» неодноразово використовувалися російськими письменниками (А. С. Пушкін, А. Н. Майков, А. К. Толстой і ін.).

загрузка...

  Тексти: Повість тимчасових років. [Підгот. тексту Д. С. Ліхачева. Пер. Д. С. Ліхачева і Б. А. Романова], ч. 1—2, М. — Л., 1950.

  Літ.: Шахматов А. А., Повість Тимчасових років, т. 1, Ввідна частина. Текст. Примітки, в збірці: Літопис занять Археографічної комісії, т. 29, П., 1917; його ж, Повість Тимчасових років і її джерела, в збірці: Тр. Відділу староруської літератури, т. 4, М. — Л., 1940; Істрін Ст М., Зауваження про початок російського літописання, в збірці: Вісті Відділення російської мови і словесності, т. 26—27, П., 1923—24; Никольський Н. До., Повість Тимчасових років як джерело для історії початкового періоду російської писемності і культури, в кн.: Сб. по російській мові і словесності АН(Академія наук) СРСР, т. 2, ст 1, Л., 1930; Присілків М. Д., Історія російського літописання XI—XV вв.(століття), Л., 1940; Еремін І. П., «Повість тимчасових років». Проблеми її історико-літературного вивчення, Л., 1946; Ліхачев Д, С., Російські літописи і їх культурно-історичне значення, М.— Л., 1947; його ж, Повість Тимчасових років, ч. 1—2, М. — Л., 1950; Рибаків Би. А., Древня Русь. Оповіді. Билини. Літописи, М., 1963; Насонов А. Н., Історія російського літописання XI — почала XVIII вв.(століття), М., 1969.

  Ст А. Кучкин.