«Етичний соціалізм»
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

«Етичний соціалізм»

«Етичний соціалізм», система вистав, що розвивається в рамках концепції реформіста так званого «демократичного соціалізму» і що обгрунтовує соціалістичний ідеал виходячи з етичних принципів. Теоретичне коріння «Е. с.» вирушають у вчення І. Канта про «практичний розум» з його принциповим зіставленням природній необхідності автономності людської волі.

  Основні представники «Е. с.» — Р. Коген, П. Наторп, Е. Бернштейн, П. Нельсон (Німеччина) і ін. Почавши з вимоги «доповнити» марксизм етичними принципами в неокантіанськом дусі, послідовники «Е. с.» прийшли до телеологічного розумінню соціалізму (див. Телеологія ) , до заміни соціального аналізу капіталізму етичним засудженням його негативних «сторін». Спотворюючи марксизм, «етичні» соціалісти відкидають його ідеї про естественноїсторічеськом характер соціального процесу, про перехід до соціалізму як закономірного результату розгортання і вирішення антагоністичних протиріч капіталістичного суспільства. Представники «Е. с.» стверджують, що марксизм веде до фаталізму, зменшує людську ініціативу, знімає проблему особистої відповідальності кожного за свою долю і долю суспільства. «Е. с.» заперечує марксистське вчення про історичну необхідність і споруджує стіну тим часом, що є, і тим, що буде, між сущим і належним. Соціальний детермінізм замінюється розпливчатими «етичними мотивами», а концепція класової боротьби — концепцією «соціальної педагогіки», яка покликана гармонізувати суспільне життя все більшого «виявлення» ідеалів соціалізму, закладених а priori в душі кожної людини, незалежно від його класової приналежності. Не соціальна революція, а етична еволюція всього людства, — такий, на думку «етичних» соціалістів, єдино правомірна дорога до соціалізму, що розглядається перш за все і по перевазі як система етичних цінностей, як етичний ідеал, настільки ж привабливий, наскільки недосяжний. Етичне трактування соціалізму в її класичних формах, що йдуть від Канта, найбільш поширене в Соціал-демократичній партії Німеччини і в Соціалістичній партії Австрії. У тій або іншій мірі елементи «етичного» обгрунтування соціалізму характерні для сучасної соціал-демократичної ідеології в цілому. При цьому власне кантіанські основи «Е. с.», як правило, відступають на задній план, затуляються пізнішими філософськими побудовами антропологічного типа, а також інтенсивною спекуляцією на ранніх творах До. Маркса.

  Відкидаючи ідеалістичні схеми «етичних» соціалістів, марксизм зовсім не заперечує політичного значення етичних мотивів антікапіталістічеського руху, не ставить під питання можливість і необхідність ціннісного підходу до соціалізму, до соціалістичного ідеалу, який надихає борців за соціалізм. Проте уявлення про такий ідеал не можуть зрозуміти поза реальними історичними процесами. Ідеали будуть нехимерні лише тоді, писав Ленін «... коли вони виражають інтереси дійсно існуючого класу, якого умови життя заставляють діяти в певному напрямі» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 22, с. 101). Див. також ст. Неокантіанство і Бернштейніанство і літ.(літературний) при них.

  А. Е. Бовін.