Бернштейн (Bernstein) Едуард (6.1.1850, Берлін, — 18.2.1932, там же), один з лідерів опортуністичного крила німецької соціал-демократії і 2-го Інтернаціоналу, ідеолог ревізіонізму . В 1872 прилучився до соціал-демократії. Був прибічником Е. Дюрінга, прибічником ідейного компромісу з лассальянцамі. В кінці 70-х рр. Би. разом з К. Хехбергом і К. Шраммом закликав до відмови від революційної боротьби і до пристосування до режиму Бісмарка. Під впливом критики К. Маркса і Ф. Енгельса тимчасово відійшов від опортуністичної позиції. У 1881—90 редактор ЦО(центральний орган) соціал-демократичній партії газети «Соціал-демократ» («Sozialdemokrat»). З середини 90-х рр. повністю порвав з марксизмом. У статтях «Проблеми соціалізму» [опубліковані в 1896—98 в журналі «Нойе цайт» («Neue Zeit») і в книзі «Проблеми соціалізму і завдання соціал-демократії» (1899, русявий.(російський) пер.(переведення) 1901)] висунув програму ревізії всіх основних положень учення К. Маркса як нібито застарілих. Підміняючи революційний марксизм реформізмом (теза: «рух — все, кінцева мета — ніщо»), Би. відстоював запозичені у буржуазних економістів і філософів ідеї про мирну еволюцію, соціальну гармонію, вихваляв буржуазну демократію, оспорював положення К. Маркса про соціалістичну революцію і диктатурі пролетаріату як дорозі до соціалізму. Б. заперечував теорію К. Маркса про зубожіння пролетаріату, стверджував, що при капіталізмі процес концентрації виробництва в промисловості сповільнюється, а в сільському господарстві не відбувається, що монополії усувають анархію виробництва і ведуть до зникнення економічних криз, що розвиток акціонерних компаній означає «демократизацію капіталу». Книга Б. стала в повному розумінні кодексом ренегатства і зради інтересів робочого класу. Виступ Би. з'явилося спробою підпорядкувати робочий рух буржуазної ідеології, розбестити свідомість робочого класу, відвернути пролетаріат від революційної боротьби. Ідеї Б. і його прибічників, бернштейніанство як таке, були рішуче засуджені революційними марксистами (Ст І. Леніном, Ф. Мерінгом, Р. Люксембург, П. Лафаргом і ін.). Проте керівництво німецької соціал-демократії залишило Би. у партії. З 1902 Би. входив до складу соціал-демократичної фракції рейхстагу. У коментарях до виданої їм в 1913 (з довільними купюрами) листуванні К. Маркса і Ф. Енгельса, в роботах «Історія робочого руху в Берліні» (ч. 1—3, 1907—10; русявий.(російський) пер.(переведення) 1908), «Фердинанд Лассаль» (1904; русявий.(російський) пер.(переведення) 1905) і ін. Би. виступив як фальсифікатор літературного спадку основоположників марксизму і історії робочого руху. У роки 1-ої світової війни Б. — центрист. У 1917 разом з К. Каутським брав участь в створенні «Незалежної соціал-демократичної партії», але вже в 1919 відкрито перейшов на сторону правих. До міжнародного комуністичного руху і до Радянської Росії відносився украй вороже.
Літ.: Маркс До. і Енгельс Ф., Циркулярний лист А. Бебелю, Ст Лібкнехту, В. Бракке і ін., Соч., 2 видавництва. т. 19; Ленін Ст І., Наша програма, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 4: його ж. Що робити?, там же. т. 6; його ж. Марксизм і ревізіонізм, там же. т. 17; його ж. Опортунізм і крах II Інтернаціоналу, там же, т. 27; Плеханов Р. Ст, Про уявну кризу марксизму, в його кн.: Ізбр. філософські твори, т. 2, М., 1956; його ж, Бернштейн і матеріалізм, там же; його ж, За що нам йому дякувати, там же; Люксембург Р., Соціальна реформа або революція, М., 1959; Чагин Би. А., З історії боротьби проти філософського ревізіонізму в німецькій соціал-демократії 1895—1914 рр., М-код.—Л., 1961; Аїзін Би. А., В. І. Ленін проти ревізіонізму і опортунізму в німецькому робочому русі, в збірці: Робочий рух в новий час, М., 1964; Нариси історії ідейної боротьби довкола «Капіталу» До. Маркса, М., 1968.
