«Демократичний соціалізм », теорія реформіста, згідно якої соціалізм в сучасну епоху, втративши класово-пролетарський характер, перетворився на «загальнодемократичну» течію на базі «примирення» класів, а марксизм в його втіленні в практиці соціалістичного, комуністичного будівництва, революційній боротьбі робочого класу став «гілкою, що відірвалася від соціалізму». По своєму класовому вмісту «Д. с.» виступає як послідовне вираження антикомуністичних тенденцій правого опортунізму і ревізіонізму, як логічний розвиток ідейних основ правої соціал-демократії, що порвала з традиційними соціалістичними програмами робочого руху.
Поняття «Д. с.» уживалося вже в літературі реформіста кінця 19 ст Їм позначався один з напрямів «державного соціалізму» що віддавало перевагу буржуазно-демократичній державі в порівнянні з монархічним. З початку 20 ст праві лідери соціал-демократії висувають розуміння соціалізму, що протиставляється комунізму. «Д. с.» виступає проти диктатури пролетаріату, що змальовується у вигляді авторитарного державного комунізму, що зневажає свободу особи, нівелює її потреби і здібності. Представники «Д. с.» проводять ревізію марксистсько-ленінських поглядів на капіталістичне суспільство. Нові явища в розвитку державно-монополістичного капіталізму після 2-ої світової війни 1939—45, особливо обумовлені науково-технічною революцією, тлумачилися як свідоцтво «трансформації» капіталізму. До 50-м-коду рр. оформилася сучасна доктрина «Д. с.», що проголошує так зване «чисте» соціалістичне суспільство, в якому відсутні суспільна власність на засоби виробництва, владу трудящих при керівній ролі робочого класу і його політичного авангарду, марксистсько-ленінська ідеологія.
По думці теоретиків «Д. с.» [Б. Каутський (Австрія), X. Гейтськелл, Дж. Коул, А. Кросленд, Р. Ласки, Р. Моррісон, Дж. Стрейчи, М. Філліпс (Великобританія), Н. Томас (США), Ф. Штернберг (ФРН) і ін.], соціалізм, що тлумачиться як соціально-етичний ідеал, вживаний у всіх сферах суспільного і особистого життя, складається як результат заходів реформістів, покликаних у кожен даний момент забезпечити «усе більш повну класову гармонію», «максимально можливе загальне благоденствування», «найбільш справедливий розподіл національного доходу» і сприяти тим самим «соціалізації господарства» на базі і в рамках буржуазних буд. Замість суспільної, державної власності на засоби виробництва як адекватний базис «Д. с.» постуліруєтся державний контроль (часткове і непряме регулювання економічного розвитку шляхом програмування, оподаткування, участі в прибутках і ін.) над «змішаною економікою», що передбачає поряд з державно-капіталістичними підприємствами збереження частнохозяйственного капіталізму і конкуренції за панування монополій. Згідно з доктриною «Д. с.», контроль буржуазної держави над економікою представляє соціалістичну міру при відповідній «демократичній процедурі» цього контролю; вироблення її ставиться в залежність навіть не стільки від завоювання більшості в парламенті, скільки перш за все від «етичного оновлення», досягнення «загальної згоди» про проведення реформ, при збереженні відмінностей в світогляді, терпимості до всіх (виключаючи комунізм) поглядів.
У Франкфуртській декларації (липень 1951) Соціалістичний інтернаціонал, порвавши вже не лише по суті, але і формально з марксизмом, проголосив «Д. с.» своєю офіційною доктриною, покликаною дати єдино можливе вирішення соціальних проблем для країн, перш за все з високорозвиненою економікою. Як завдання на 70-і рр. партії Социнтерна висунули досягнення «соціальної демократії». Ідеї «Д. с.» широко використовуються для захисту капіталізму в країнах монополістичного капіталу, для нападок на практику соціалістичного будівництва, для маскування спроб реставрувати капіталізм в соціалістичних країнах.
Термін «Д. с.» — ненауковий, оскільки він передбачає як надбудову соціалізму систему буржуазної демократії і, з ін. сторони, допускає можливість недемократичного пристрою при соціалізмі. На ділі ж побудова соціалізму можлива лише в умовах диктатури пролетаріату і соціалістичної демократії, складовій невід'ємна його ознака і необхідний чинник реалізації його принципів.
Літ.: Ленін Ст І., Імперіалізм, як вища стадія капіталізму, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 27; його ж, Загрожуюча катастрофа і як з нею боротися, там же, т. 34; Програмні документи боротьби за мир, демократію і соціалізм, М., 1961; Міжнародна Нарада комуністичних і робочих партій (Збірка матеріалів), Прага, 1969; Шарки Л. Л., Соціалізм в Австралії. Точка зору комуністів на «демократичний соціалізм», пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1958; Критика сучасних буржуазних, реформістів і ревізіоністських економічних теорій, М., 1960; Ідеологія сучасного реформізму, М., 1970; Коул Д. Д. Р., Капіталізм, на сучасному світі пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1958; Берне Е., Теорія і практика правих лейбористів, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1962; Thomas N., Democratic socialism, N. Y., 1953; Strachey J., Contemporary capitalism, L., 1956; Crosland С. A. R., The future of socialism, L., 1957; Sozialdemokratie in Europa, Hrsg. H. Wehner, Hannover. 1966.
