Числівник, іменная частина мови, загальним лексичним значенням якої є кількість осіб або предметів. Граматично Ч. характеризується наявністю категорії відмінка (у мовах з розвиненою морфологією), частково роду (у мовах, що мають граматичний рід, деякі Ч. володіють родовими формами, наприклад в російській мові «два», «дві»), відсутністю категорії числа . По характеру вирази кількісного значення виділяються визначений-кількісні Ч. (два, десять і т.п.) і неозначено-кількісні Ч. (багато, мало і т.п.). Особливу групу утворюють збірні Ч., що позначають кількість як сукупність (двоє, троє, п'ятеро, обидва). По структурі розрізняються прості (два, три, одинадцять), складні (п'ятдесят, сімдесят) і складені Ч. (тридцять шість, сто десять). Багато учених вважають додавальними т.з. порядкові Ч. і слово «один», що мають відмінності в числі і синтаксичний рід.(народився) Слова «десяток», «сотня», «тисяча», «мільйон» відносять до іменників, оскільки вони володіють всіма ознаками цієї частини мови. У історії слов'янських мов деякі Ч. сталися від інших частин мови (наприклад «п'ять» — іменник). Ч. слід відрізняти від інших слів з кількісним значенням.
Літ.: Супрун А. Е., Слов'янські числівники, Мінськ, 1969; Винограду Ст Ст, Російська мова, 2 видавництва, М., 1972.
