Частини мови

  Слова можуть класифікуватися залежно від позицій, які вони займають у фразі. До однієї Ч. р. відносять слова, здатні стояти в пропозиції в однакових синтаксичних позиціях або виконувати однакові синтаксичні функції. При цьому важливий не лише набір синтаксичних функцій, але і міра характерності кожній з функцій для даної Ч. р. Ці функції розпадаються на первинних і вторинних (пов'язані з певними морфологічними або синтаксичними обмеженнями). Так, в російській мові і іменник і дієслово можуть виступати як у функції підмета («людина любить», «палити — здоров'ю шкодити»), так і у функції присудка («Іванов — вчитель», «дерево горить»), проте для дієслова функція присудка первинна, а функція підмета вторинна, для іменника ж функція підмета первинна, а присудка ¾ вторинна, наприклад дієслово може бути підметом лише при іменному присудку, а іменник — при присудку будь-якого типа. Фраза з підметом-дієсловом трансформується у фразу з підметом-іменником («куріння шкідливе для здоров'я»), але не навпаки; присудок-іменник вимагає дієслова-в'язки для вираження часу і нахилу (Іванов бил/бил би вчителем), чого не вимагає дієслово. У китайській мові і дієслово і прикметник можуть виступати у функції визначення, але дієслово при цьому, на відміну від прикметника, вимагає спеціального «ад'ектівного» оформлення (суфікса «-ди»). Деякі учені ставлять під сумнів правильність виділення займенників і числівників як окремих Ч. р. (для більшості мов), т.к. слова цих класів зазвичай різнорідні по своїх синтаксичними функціям і примикають з цієї точки зору до різних класам слів. Тому їх часто розглядають як підкласи усередині інших Ч. р. (ср. іменники-числівники «три», «чотири», прикметники-числівники «перший», «другий»).

  Кожній Ч. р. властивий свій набір граматичних категорій, причому цим набором охоплюються абсолютна більшість слів даної Ч. р. Це служить морфологічним критерієм виділення Ч. р. в флективних мовах . Так, в російській мові іменнику властиві число, відмінок і рід (як словоклассифіцирующая категорія), прикметнику — міри порівняння, число, відмінок і рід (як словоїзменітельная категорія). У бірманській же мові, наприклад, прикметник і дієслово в цьому відношенні не протиставили (категорію міри порівняння мають слова, відповідні і прикметникам і дієсловам інших мов).

  Розподіл слів по Ч. р. у всіх мовах підкоряється певним семантичним закономірностям, які служать підставою для семантичного виділення Ч. р. Хоча в такий клас, як іменник, входять в російську мову слова, що позначають предмет («стіл»), якість («червоність»), дію («ходіння»), проте більшість іменників, що позначають не предмети, похідні, а більшість непохідних іменників позначають предмети. Ця закономірність повідомляє класу іменників загальне значення наочності. Так само для дієслова встановлюється загальне значення дії або стану, для прикметника — якості, для прислівника — ознаки дії або якості.

  Система Ч. р. сучасних шкільних граматик сходить до праць александрійських філологів (Діонісій Фракийський, Аполонії Діськол), що розрізняли на змішаних морфологічних, семантичних і синтаксичних підставах ім'я, дієслово, дієприкметник, прислівник, артикль, займенник, привід союз, причому в імені об'єднувалися іменники, прикметники і числівники (в протилежність Платону, що сполучав, виходячи з логико-синтаксичніх стосунків, прикметник з дієсловом). Система александрійських філологів зробила вплив і на арабську граматичну традицію. Середні століття і Відродження, акцентуючи логико-семантічній критерій як «причину» існування Ч. р., внесли лише незначні зміни до цієї системи. Розвиток порівняльно-історичного мовознавства висунуло на перший план морфологічну характеристику, що зумовило чисто морфологічний підхід до проблеми Ч. р. (не без впливу індійської граматичної традиції), що відбився, наприклад, в працях Ф. Ф. Фортунатова . При цьому підході заперечувалася наявність Ч. р. в ізолюючих мовах . В 20 ст мовознавство відштовхувалося від того факту (вказаного вже Х. Р. Габеленцем ), що в ізолюючих мовах по синтаксичному критерію виділяються класи слів, аналогічні Ч. р. флективних мов (у останніх синтаксичний критерій дає класи слів, в основному співпадаючі з «морфологічними» Ч. р.). При синтаксичному підході Ч. р. виявляються властивими всім мовам, в той же час уникають труднощі що виникають при морфологічному підході (ср. відсутність морфологічних ознак при класифікації російських незмінних іменників типа «пальта»).

  Склад Ч. р. в різних мовах різний. Відмінності торкаються як самого набору Ч. р., так і об'єму окремих Ч. р. Так, в російському, французькому, латинському мовах виділяються іменник, прикметник, дієслово, прислівник. У ряді мов Північної Америки і Африки прислівника і прикметники не розрізняються. У китайській мові розрізняються ім'я, предікатів (дієслово, прикметник), прислівник. У деяких мовах вичленяють лише ім'я і дієслово (наприклад, в індіанському мовах йума). Відмінності в об'ємі Ч. р. спостерігаються при порівнянні мови хауса, де слова, відповідні прикметником інших мов, об'єднуються з іменниками, і бірманської мови, де такі слова об'єднуються з дієсловом. Найбільш постійним в мовах є зіставлення імені і дієслова, проте універсальність цієї відмінності залишається недоведеною.

  Літ.: Пешковський А, М., Російський синтаксис в науковому освітленні, 7 видавництво, М., 1956; Есперсен О., Філософія граматики, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1958; Куріловіч Е., Дериват лексичний і дериват синтаксичний, в його кн.: Нариси по лінгвістиці, М., 1962; Успенський Би. А., Структурна типологія мов, М., 1965; Ревзіна О. Р., Ревзін І. І., Проблема частин мови в сучасній лінгвістиці, в збірці: Лінгвотіпологичеськие дослідження, ст 2, ч. 2, М., 1975: Lyons J., Introduction to theoretical linguistics, Camb., 1968.

  Ст М. Жівов.