Флективні мови, флектірующие мови, одне з основних понять лінгвістичною типології, морфологічній класифікації мов, об'єднуюче мови, в яких словоїзменітельноє і словотворчому значенні виражається переважно флексією . Поняття Ф. я. введено в 1809 Ф. Шлегелем, який відніс до Ф. я. семітські, грузинський, деякі індоєвропейські мови. Ф. я. діляться на два підкласи, зазвичай пересічних: з внутрішньою і зовнішньою флексією. Зовнішня флексія (фузія) на відміну від афікса характеризується багатозначністю (ср. «рук-ой», де морфема «-ої» виражає значення жіночого роду однини, орудного відмінка), а також спаяністю з основою, що виражається в чергуваннях на стику морфем . Внутрішня флексія – позиційно необумовлене чергування усередині морфем, що володіє граматичним значенням: йому.(німецький) geht «йде» – ging «йшов» – der Gang «хід», ср. араб.(арабський) thahab-а «ходив» – thihab «ходіння». Механізм внутрішньої флексії особливо наочно виявляється в морфології дієслова, ср. герм.(німецький) аблаут, дієслівні класи семітських мов. Флексія майже завжди поєднується в мові з ін. формальними засобами вираження значення.
Літ.: Сепір Е., Мова, пер.(переведення) з англ.(англійський), М. – Л., 1934; Ковалів П. С., Морфологічна класифікація мов, М., 1954; Реформатський А. А., Аглютинація і фузія як дві тенденції граматичної будови слова, в збірці: Морфологічна типологія і проблема класифікації мов, М. – Л., 1965.
