Ізолюючі мови, один з чотирьох основних типів мов по класифікації А. Шлегеля — В. Гумбольдта (див. Морфологічна класифікація мов ). Протиставляються агглютінатівним, флективним і полісинтетичним (що інкорпорує) мовам. Основні ознаки І. я. — незмінність слів (відсутність форм словозміни) і вираження синтаксичних стосунків переважно за допомогою порядку слів. Зазвичай І. я. розуміються вже — до них відносяться лише корнєїзолірующие (але не основоїзолірующие — по Ф. Містелі) мови, тобто такі, де основа збігається з коренем (а коренева морфа — із словоформою). І. я. зазвичай характеризуються і деякими супутніми ознаками: переважання однослоговості кореня і значні обмеження, накладені на структуру складу; наявність складових музичних тонів; неможливість розподілу всіх слів по граматичних класах типа частин мови, тобто можливість для одного слова виступати в різних граматичних функціях, і тому подібне «Чистих» І. я. не існує. Найбільш близькі до цього типа старокитайський (менше — сучасний китайський), в'єтнамський, деякі мови Західної Африки (наприклад, еве).
Літ.: Сепір Е., Мова, пер, з англ.(англійський), М., 1934; Конрад Н. І., Про китайську мову, «Питання мовознавства», 1952 № 3; Ськалічка Ст, До питання про типологію, там же, 1966 №4; Ковалів П. С., Морфологічна класифікація мов, М., 1954; Коротков Н. Н., Основні особливості морфологічних буд китайської мови, М., 1968.
