Відмінок, граматична категорія імені, категоріальні значення (граммеми) якої виражають відношення того, що позначене даним ім'ям, до предметів або явищ, позначених іншими словами, і тим самим — синтаксичне відношення даного імені в даному П. до інших слів пропозиції (тобто характеризують синтактіко-семантічну функцію імені в пропозиції). Термін «П.» використовується також для позначення окремих значень категорії П., тобто відмінкових граммем, наприклад називний П. — П. назви предметів (він називається прямим П., а всі інші П. — давальний, прийменниковий і т. д. — непрямими). Зміна імені по П. називається відміною . У різних мовах категорія П. включає різне число П.: від двох (старо-французький, сучасний англійський хінді) до 46 (табасаранський). Кожним П. (граммема) є специфічна для даної мови відповідність між набором синтаксичних функцій або сенсів і набором формальних показників. Тому П. різних мов непорівнянні — навіть якщо через часткову схожість функцій вони називаються однаково.
П. і «падежеупотребленія» класифікують по 4 підставам. З точки зору плану вмісту виділяються: 1) синтаксичні (граматичні, абстрактні) і семантичні (смислові, конкретні) П., між якими, проте, немає абсолютного кордону. Синтаксичні П. характеризують головним чином синтаксичні функції імені і служать для оформлення суб'єктно-об'єктних, визначальних, атрибутивних і т. п. стосунків. Семантичні П. несуть певний сенс і характеризують головним чином смислові стосунки даного імені до ін. словам пропозиції, передаючи переважно просторові і т. п. відношення. 2) Рекционниє і согласовательниє П. Первиє типові для іменників і характеризують ім'я як залежне в синтаксичному зв'язку типа управління (наприклад, знахідний П. — «Бачу картину» або орудний П. — «Малює кистю»), другі типові для прикметників і характеризують ім'я як залежне в синтаксичному зв'язку типа узгодження (наприклад, «красиву картину», «великою кистю»). З крапки зір плану вираження виділяються: 3) синтетичні і аналітичні П. Синтетічеськие П. виражаються в межах словоформи (суфіксами або ін. морфологічними засобами), аналітичні П. — лише в межах ін. словоформи, залежної від даної, наприклад в артиклі — ср. у нім.(німецький): der Lehrer — «вчитель» (називний) і dem Lehrer (давальний) і т. д. Інколи аналітичними П. називають групи «привід + іменник» або «іменник + послелоги». 4) Первинні і вторинні П. Первічниє П. утворюються від основи імені, вторинні — від первинних форм; так, в тохарськом А так званий непрямий П. утворюється від основи (käşşi — «вчитель» — непрямий П. käşşi-n), а орудний, давальний і т. д.— від основи непрямого П. (інструмент käşşi-n-yo, давальний — käşşi-n-ac).
В ряду мов (картвельських, дагестанських, тюркських, угро-фінських, дравідійських) граммеми П. виражаються автономно (агглютінатівно), ср. грузнув.(грузинський) saxl-i «будинок» (називний П. однини), saxl-s (давальний П. однини), saxl-eb-i (називний П. множини), saxl-eb-s (давальний П. Множественного числа). У ін. мовах (наприклад, індоєвропейських) граммема П. виражається, як правило, злито з граммемой числа (в іменників) і роду (в прикметників), утворюючи складні (кумулятивні) морфи: наприклад «тетрадам-їй», де «-ей» виражає відразу родовий П. і множину при «тетрад-і», де родовий П. і однина виражені ін. закінченням.
Літ.: Богородіцкий Ст А., Нариси по мовознавству, 4 видавництва, М., 1939; Винограду Ст Ст, Російська мова, 2 видавництва, М., 1972; Куріловіч Е., Проблема класифікації відмінків, в його кн.: Нариси по лінгвістиці, М., 1962: Якобсон Р. О., Морфологічні спостереження над слов'янською відміною. Матеріали дискусії IV Міжнародного з'їзду славістів, т. 2, М., 1962; «День Артура Озола»: категорія відмінка в структурі і системі мови. Матеріали 7-ої наукової конференції, Рига, 1971; 3алізняк А. А., Про розуміння терміну «відмінок» в лінгвістичних описах, т. 1 — Проблеми граматичного моделювання, М., 1973; Гладкий А. Ст, Спроба формального визначення понять відмінка і роду іменника, там же; Fiiimore Ch., The case for case, в кн.: Universals in linguistic theory, N. Y., 1968; Hjelmsiev L., La categorié des cas, Münch., 1972.
