Церковні собори, з'їзди вищого духівництва християнської церкви для вирішення питань віровчення, управління, дисципліни, для обрання вищих ієрархів, їх зсуву або суду над ними (особливо для засудження єресі). Перші Ц. с. (збори єпископів окремих митрополій) відносяться до середини 3 ст З 4 ст Ц. с. розділяються на 2 головних категорії: уселенські собори (собори представників всіх самостійних місцевих церков) і маєткові собори (з'їзди представників вищого духівництва самостійної місцевої церкви або церковних ієрархів якої-небудь певної адміністративно-географічної області).
Догмати віри і канони виробляють уселенські собори, але у ряді випадків канони, що увійшли до складу загальноцерковного законодавства, виходили від маєткових соборів (правила Анкирського собору 314—315, Гангрського собору близько 340, Лаодікейського собору 364 і деяких ін.).
В Російській державі, особливо в 15—17 вв.(століття), постійно скликалися маєткові собори (хоча формально вони так не називалися); у числі найважливіших — Стоголовий собор 1551 і собор 1666—67, що засудив розкол .
Уселенські собори 4—9 вв.(століття) скликалися імператором Східної Римської імперії (Візантії) і проходілі під головуванням його або його представника. Собори, організовивавшиеся з 12 ст католицькою церквою (яка продовжувала називати їх «уселенськими», хоча в них не брало участь православне духівництво), очолювалися римським папою. Через історичні умови дія світських властей на Ц. с. католицькій церкві менш помітно, чим на Ц. с. православній церкві.
В православній церкві собор визнається вищим за патріарха, який (не дивлячись на право председательствованія, ряд привілеїв і моральний авторитет) розглядається як «перший серед рівних». У католицькій церкві проводиться монархічний принцип: авторитет папи вищий за авторитет уселенських соборів. Із зміцненням в Європі централізованих національних держав виникло в кінці 14 — початку 15 вв.(століття) соборний рух, що відстоювало принцип верховенства уселенських соборів над папою, але воно потерпіло поразку; Трідентський собор 1545—63, проходівший в період контрреформації, закріпив верховну владу папства в церкві. З 16 ст до 2-ої половини 19 ст папство не скликало уселенських соборів. Знов був організований Уселенський собор католицької церкви лише в 1869—70 (1-й Ватиканський собор). У 1962—65 мав місце 2-ою Ватиканський собор (див. Ватиканські собори ) .
