Цензіва (франц. censive, позднелат. censiva), недворянське, переважно селянське, спадкове земельне тримання у феодальній Франції. Цензітарій (тримач Ц.) щорік виплачував сеньйору ценз — грошову, рідше натуральну ренту. Ц. набула значного поширення з 12—13 вв.(століття) у зв'язку з розвитком товарно-грошових стосунків, скороченням барсько-крепостнічеського господарства. Окрім цензу, сеньйор мав право на визначених повинності з боку цензітарія, на баналітети і на виморочну ділянку; зберігав верховну власність на землю і юрисдикцію. Як правило, умови тримання не підлягали зміні і розмір цензу зберігався незмінним з покоління в покоління. Цензітарій мав право передавати Ц. по спадку, закладати, здавати в оренду, продавати за умови сплати особливого мита. У 16—18 вв.(століття) Ц. — найбільш поширена форма селянського земельного тримання. Була знищена під час Великої французької революції декретом Конвенту від 17 липня 1793.
Літ.: Ськазкин С. Д., Февдіст Ерве і його учення про цензіве, в збірці: Середні століття, ст 1, М. — Л., 1942; його ж, Нариси по історії західно-європейського селянства в середні віки, М., 1968, с. 225—26; Конокотін А. Ст, До питання про час виникнення цензіви у феодальній Франції, в збірці: Середні століття, ст 36, М., 1973; його ж, Цензіва в селі Північної Франції в період розвиненого феодалізму (XII—XIV вв.(століття)), там же, ст 39, М., 1975.
