Хутровий промисел , вигляд полювання, галузь мисливського господарства, видобуток хутрових звірів для здобуття хутровини. П. п. дає також м'ясо, жир, волос, шкіряно-хутряне і ін. сировина. Значну роль в П. п. грає вилов гризунів — шкідників сільського і лісового господарства (ховрахи, хом'яки, бурундуки і ін.), винищування шкідливих для тваринництва і мисливського господарства хижаків (шакали і ін.), вилов живих звірів для зоопарків, розселення в нових райони проживання. П. п. ведеться на суші і на воді (див. Звіробійний промисел ). Служить джерелом доходів мисливців-промисловиків і є одним з кращих видів спорту і відпочинку мисливців-любителів. Грає видну роль в економіці деяких країн Європи (Норвегія, Швеція, Фінляндія і ін.), Північної Америки (Канада, США), Австралії. У Росії П. п. існував спрадавна і продукція його — хутровина завжди високо цінувалася. Шкірки коштовних хутрових звірів (наприклад, білки і куниці) виконували навіть функції грошей (білі і куни). Різні види дані (ясак і ін.) платилися в державну казну хутряними шкірками. З 15 ст, особливо після поселення росіян в Сибіру, що представляв багатюще джерело високоцінної хутровини, П. п. почав інтенсивно розвиватися. Продукція російського П. п. стала мати необмежений попит на внутрішніх і міжнародних ринках. Проте в результаті хижацького використання хутрових багатств вже до 19 ст в Росії став значно менше соболя, куниця, видра, корсак, майже повністю були винищені річковий бобер, калан (морська видра), вихухоль і ін. В кінці 19 ст видобуток хутровини скоротився майже на 30%, продовжуючи зменшуватися і в подальші роки. У Радянській державі з перших років його існування були прийняті і здійснені державні заходи щодо впорядкування П. п., охорони і раціонального використання природних хутрових багатств (див. Охота, Мисливське господарство,Охорона природи ). П. п. в СРСР щорік дає понад 150 млн. шкірок хутрових звірів, що складає (1972) 7—8% загального виробництва хутровини в країні (що включає продукцію клітинного звірівництва, вівчарства і морського промислу). У асортимент хутровини, що добувається, входить свише100 видів, значна частина яких підрозділяється на географічні різновиди, або кряжі, прийняті хутровим стандартом. По питомій вазі в заготовках хутровини найважливішими видами хутрових звірів є: соболь, білка ондатра, білий песець, червона лисиця і куниця, складові понад 80% хутровини, що добувається в СРСР. Кількість заготовлюваних шкірок по окремих видах значно вагається, що залежить від природної кормової бази хутрових звірів, неоднакової по роках тривалості заборон (або обмежень) на відстріл того або іншого вигляду і т.п. Так, в 1930—35 щорік заготовлювалося 14—16 млн. шкірок білки, в 1950—60 — по 6—7 млн. в рік; шкірок соболя: у 1935—39 — по 2 тис. щорік, в 1965—69 — по 180 тис. На початку 30-х рр. в СРСР не було промислу ондатри (завезена із США і Канади), в 1945—49 щорік добувалися більше 2 млн. шкірок, в 1955—59 — понад 5 млн. У 1972 шкірки соболів складали 24%, білки — 16%, ондатри — 11%, песця — 9%, лисиць — 8,5% вартостей всієї заготовленої в країні хутрової продукції.
По кількості і якості хутровини, що заготовляється, Радянський Союз займає 1-е місце в світовому видобутку, а також є єдиним або основним постачальником деяких коштовних видів хутровини на міжнародному ринку. Для розширення і збагачення сировинної бази П. п. в СРСР розселено в лісових і ін. угіддях різних районів велика кількість хутрових звірів. Введено планове регулювання промислу на особливо коштовних звірів. Завдяки цьому відновлені і збільшені запаси соболя, куниці, уссурійського єнота (єнотовидний собака); введені у фауну і зайняли важливе місце в П. п. ондатра, американська нірка; зріс промисел крота, ховрахів, водяного щура, хом'яка і ін. «літніх» хутрових видів звірів. Значно вдосконалена техніка П. п. і підвищена забезпеченість мисливців рушницями, капканами і ін. знаряддями добування хутрових звірів, а також спецодягом і транспортними засобами (мотонарти, аеросани, моторні човни, вертольоти і ін.); зросла заробітна плата мисливців.
Основні райони П. п. в СРСР — Європейська Північ, Сибір і Далекий Схід. От 80 до 90% продукції П. п. заготовляється в РРФСР, близько 5% в Казах. РСР, 2—3% в Українській РСР. Основні заготівники промислової хутровини: Центросоюз СРСР, в системі якого створено спеціалізоване управління позаготовкам і збуту хутровини — Центркооппушніна, Управління Главохоти РРФСР і деякі торгівельні організації. Радгоспи і колгоспи Півночі здають хутровину безпосередньо хутровим базам. Керівництво П. п. в СРСР здійснює Головне управління по охороні природи, заповідниками мисливському господарству міністерства сільського господарства СРСР. Заходи щодо відновлення запасів коштовних хутрових звірів і збагачення промислової фауни, виявлення нових сировинних ресурсів, їх обліку і раціоналізації П. п., а також по поліпшенню якості хутровини і її стандартизації розробляють: Всесоюзний науково-дослідний інститут мисливського господарства і звірівництва з 14 зональними відділеннями в основних промислових районах країни, Всесоюзний научно-ісследовательський інститут хутряної промисловості. Проблеми П. п. вивчають також державні заповідники, Зоологічний інститут АН(Академія наук) СРСР, Московський державний університет ним. М. В. Ломоносова і ін.
За кордоном П. п. найбільш розвинений в США (основні види: білка, ондатра, єнот, бобер, скунс, опосум, лисиця, нутрія, морський котик; 2-е місце в світі), Канаді (ондатра, рись, песець, куниця, бобер, видра, білка, горностай, лисиця, єнот; 3-е місце в світі), Швеції (білка, горностай, лисиця), Норвегії (лисиця, видра, росомаха, белек — дитинча тюленя, гренландський тюлень блюбек), Фінляндії (білка, лисиця, горностай, куниця, ондатра, вовк, зайці). У 1972 питома вага окремих країн в експорті хутровини на світовому ринку (без СРСР) складала (у %): США — 40, Канада — 35, Швеція — 15, Норвегія — 10, Фінляндія — 6. Див. Хутрові звіри .
Літ.: Кулагин Н. М., Російський хутровий промисел, П., 1922; Каплін А. А., Радянська хутровина, М., 1962; Пілітовіч С. С., Правоторов Ст Ст, Дежкин Ст Ст, Промисел і заготовки хутровини, М., 1970.
