Християнські профспілки, професійні об'єднання, що виникли при активній участі католицької церковної ієрархії в кінці 19 ст в деяких європейських країнах (Німеччина, Франція, Швейцарія і ін.). Створювалися з метою загальмувати розвиток класового революційного робочого руху шляхом поширення соціальної доктрини християнської церкви. Під виглядом захисту ідеї християнського «загального братерства» керівники Х. п. виступали з проповіддю співпраці праці і капіталу, виходячи з вічності класового ділення суспільства і збереження приватної власності (ці ідеологічні основи діяльності Х. п. були сформульовані в опублікованій в 1891 енцикліці папи Льва XIII «Рерум новарум» і пізніше підтверджені у ряді ін. папських енциклік). Відносно теорії наукового комунізму і соціалістичного руху керівництво Х. п. зайняло виразно виражену ворожу позицію. Проте під тиском віруючих трудящих християнські профспілкові лідери були вимушені незрідка виступати проти підприємців, брати участь в проведенні страйків, які визнавалися керівництвом Х. п. необхідною, хоча і «крайньою», мірою. Протиріччя між рядовими членами і керівництвом реформіста Х. п. виявлялися в зіткненнях протилежних тенденцій усередині союзів. У роки 1-ої світової війни 1914—18 Х. п. у воюючих країнах зайняли позицію шовініста, підтримуючи свої уряди.
В обстановці післявоєнного революційного підйому, що охопив багато країн під впливом Великої Жовтневої соціалістичної революції, позиція керівників Х. п., що прагнули протидіяти розвитку комуністичного руху, визначалася формулою — «ні капіталізм, ні комунізм». Ця формула була узята на озброєння в 1920 Міжнародною конфедерацією християнських профспілок (МКХП), що об'єднала (після невдалих спроб об'єднання що робилися в 1908) національні християнські професійні центри низки європейських країн. Лідери Х. п. зривали створення необхідного перед особою фашисткою загрози єдиного робочого фронту. Із захватом влади фашистами в Італії, Німеччині і Австрії Х. п. в цих країнах були розбещені, так само як і всі ін. професійні організації.
В 1945 Х. п. відмовилися вступити в Усесвітню федерацію профспілок (ВФП). В той же час участь членів Х. п. в Русі Опору, перебудова після 2-ої світової війни 1939—45 християнських професійних організацій за виробничим принципом (ця перебудова сприяла зростанню їх чисельності і залученню до їх рядів робітників важкої промисловості), а також загальне зростання свідомості і організованості робітників і прагнення, що посилюється серед них, до єдиних дій зумовили істотні зміни в характері діяльності Х. п.; багато хто з них активно включився в гострі класові бої, що розвернулися у ряді країн. Християнський синдикалізм набув поширення в післявоєнні роки і в державах Африки, Азії і Латинської Америки, що розвиваються, де профспілки віруючих трудящих стали грати помітну роль в боротьбі народів проти неоколоніалізму, за подолання економічної відсталості. Так, наприклад, Латіно-амеріканська конфедерація християнських профспілок (ЛАКХП; заснована в 1954) — регіональний профцентр Латинської Америки — виробила програму подолання залежності латиноамериканських країн від США, зміни існуючої структури суспільства, некапіталістичної дороги розвитку. У нових умовах в Х. п. почався рух проти ідеологічних обмежень, що сковували активність Х. п. Це виявлялося в «дехрістіанізациі» Х. п. У 1960 Канадська католицька конфедерація праці (заснована в 1921) була перейменована в Конфедерацію національних профспілок; у 1964 Франц. конфедерація християнських трудящих перейменована в Французьку демократичну конфедерацію праці (ФДКТ). У 1968 нове названіє— Усесвітня конфедерація праці (ВКТ) — отримала МКХП. У 1971 сталася «дехрістіанізация» ЛАКХП, яка була перейменована в Латиноамериканський центр трудящих .
У ряді країн встановилися контакти профспілок, що дотримуються або дотримувалися в тій чи іншій мірі християнської орієнтації, з прогресивними класовими профспілками. Так, наприклад, у Франції з кінця 60-х рр. ФДКТ, не відмовляючись від концепції социал-реформіста «демократичного соціалізму», співробітничає проте з Загальною конфедерацією праці . В Італії Італійська конфедерація профспілок трудящих увійшла до єдиної федерації спільно з Загальною італійською конфедерацією праці і Італійським союзом праці . Багато національних християнські профцентри підтримують регулярні контакти з ВЦСПС, а ВКТ з ВФП(Усесвітня федерація профспілок). Проте пристосування до умов, що змінюються, не усуває суперечності діяльності Х. п., частина керівництва яких розділяє антикомуністичні погляди.
Прогресивні профспілки всіх країн прагнуть налагодити співпрацю з Х. п. на користь антимонополістичної боротьби, світу, демократії і соціального прогресу.
