Християнський соціалізм, напрям суспільної думки, прагнучий додати християнській релігії соціалістичне забарвлення. Виник в 30—40-х рр. 19 ст як різновид феодального соціалізму . З самого початку Х. с. відрізнявся різноманітністю форм в різних країнах і у різних його представників [Ф. Ламенне (Франція), Ф. Д. Моріс, Ч. Кингелі (Великобританія), Ф. Баадер, І. Хубер, В. Е. Кеттелер (Німеччина) і ін.]. Так, якщо Ламенне дотримувався демократичних переконань, то погляди єпископа Кеттслера, наприклад, були украй консервативні. Багато діячів Х. с. прагнули і прагнуть позбавити експлуатованих від їх лих, підневільного стану, але вказують при цьому нереальні дороги і засоби (партнерство класів, етично-релігійного самоудосконалення). В ході своєї еволюції Х. с. сформувався в один з основних різновидів буржуазної ідеології, що протистоїть науковому соціалізму і робочому революційному руху.
Особливу роль в спробі додати християнській релігії нове соціальне забарвлення і пристосувати її до сучасних історичних умов грають католицька церква і промовці під прапором католицизму християнсько-демократичні партії, профспілки і ін. світські католицькі організації, програмні документи яких включають багато положень Х. с. Модернізація соціальної програми церкви (пасторська конституція «Про церкву на сучасному світі», прийнята 2-м-кодом Ватиканським собором, 1962—65; енцикліка Павла VI — «Populorum progressio», 1967), визнання необхідності здійснити ряд соціальних реформ є спробою дати альтернативу комуністичній програмі перетворення світу, відколоти від комуністичних партій частину їх прибічників. В той же час ідеї Х. с. в трансформованому вигляді властиві мільйонним масам віруючих, які в сучасних умовах все активніше беруть участь в загальнодемократичних, особливо в антивоєнних і класових, рухах, і які вдягаються свої прагнення до соціального благоденствування, світу, соціалізму в релігійні форми.
В умовах прогресуючої дехрістіанізациі широких шарів католицького населення, зростання їх самосвідомості і популярності ідей наукового соціалізму ідеологи Х. с. вимушено критично оцінювати багато сторін капіталістичної дійсності. Проте вони виступають зрештою як социал-реформісті, що ратують за вдосконалення буржуазних суспільних стосунків.
Літ.: Маркс До, і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 4, с. 59; Ленін Ст І., Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 12, с. 142—43 т. 20, с. 103; Льовада Ю. А., Сучасне християнство і соціальний прогрес, М., 1962; Андрєєв М. Ст, Католицизм і проблеми сучасного робітника і національно-визвольного руху, М., 1968; Шейнман М. М., Християнський соціалізм, М., 1969; Веліковіч Л. Н., Релігія і політика в сучасному капіталістичному суспільстві, М., 1970; Грігульовіч І. Р., Бунтівна церква в Латинській Америці, М., 1972; Ковальський Н. А., Католицизм і світовий соціальний розвиток, М., 1974; Joly Н., Le socialisme chrétien, P., 1892; Daujat J., Catholicisme et socialisme, Textes pontificaux et commentaires; [3 éd.]. P., 1951; Vaussard М., Histoire de la démocratic chrétienne, v. 1—2, P., 1956; Fogarty M., Christian democracy in Western Europe. 1820—1953, L., 1957; Poulain J.-C., L''église et la classe ouvrière, P., 1961; Daim W., Christentum und Revolution, Münch., 1967; The church amid revolution, ed. by H. G. Cox, N. Y., 1967.
