Усесвітня конфедерація праці (ВКТ), міжнародне об'єднання профспілок; засновано за підтримки Ватикану під назвою Міжнародна конфедерація християнських профспілок (МКХП) на конгресі національних християнських профцентров Австрії, Бельгії, Угорщини, Німеччини, Іспанії, Італії, Нідерландів, Франції, Чехословакії і Швейцарії, проходівшем в Гаазі (Нідерланди) 15—19 червня 1920. Керівники МКХП виступали з проповіддю співпраці праці і капіталу під виглядом здійснення християнського «загального братерства», протидіючи розвитку революційного робочого руху; страйки признавалися як крайній засіб. У 1932, в обстановці настання фашизму у ряді капіталістичних країн, 5-й конгрес МКХП висунуло гасло: «Ні комунізм, ні фашизм!». Розпуск християнських профспілок в Германії (1933) і Австрії (1934; у Італії вони були розбещені ще в 1925) ослабив цю організацію. Перед 2-ою світовою війною 1939—45 вона була невеликим, по суті європейським, профспілковим об'єднанням. У роки війни МКХП, організації якої в окупованих фашистами країнах були розгромлені, не функціонувала. У жовтні 1945 відбувся її перший післявоєнний конгрес. Відмовившись вступити в Усесвітню федерацію профспілок (ВФП), лідери МКХП підтвердили колишній курс своєї організації на класову співпрацю на основі «соціальних принципів християнства». З кінця 50-х рр. організація прагне до розширення свого впливу в профрусі країн, що розвиваються; створюються регіональні організації, фундирувався спеціальний фонд солідарності, проводиться підготовка профспілкових кадрів для цих країн.
На 16-м-коді конгресі (жовтень 1968) була здійснена «дехрістіанізация» організації: вона отримала нову назву — ВКТ: з офіційних документів організації були усунені формальні відсилання до соціальної доктрини християнства. При цьому зберігається проповідь класової співпраці, «третьої дороги», заперечливої як капіталізм, так і соціалізм, і т.п. В той же час ВКТ вимагає встановлення «справедливої і достатньої винагороди», введення вищих родинних посібників, прогресивного скорочення робочого часу, рівної оплати за працю рівної цінності, поліпшення умов праці і удосконалення системи соціального страхування. У зовнішньополітичної області ВКТ виступає із закликом до світу роззброєнню, проти війни як засобу вирішення міжнародних суперечок. Проте керівництво ВКТ все ще відмовляється від контактів з ВФП(Усесвітня федерація профспілок) в боротьбі за інтереси трудящих, хоча національні профцентри ВКТ низки країн співробітничають з профцентрамі, що входять у ВФП(Усесвітня федерація профспілок).
Як члени у ВКТ входять профцентри (так зване ординарне членство) і ряд непрофспілкових об'єднань. Чисельність ВКТ (1968) 12,7 млн. чіл., що входять в профспілки 74 країн (з них в Європі — 3,7 млн., в Латинській Америці — 5,1 млн., в Азії — 2,4 млн., в Африці — 1,3 млн., в Канаді — 100 тис.). Найвищий орган ВКТ — Конгрес, який обирає Конфедеральний комітет, президента, генерального секретаря і скарбника. У період між конгресами керівництво здійснює Рада, що складається з членів Конфедерального комітету і представників організацій, що входять у ВКТ (по 1—2 від кожної). Поточними справами організації відає Виконавче бюро, в яке входять президент, генеральний секретар, його заступники (від регіональних організацій) і скарбник. Президент ВКТ — М. Буладу (Франція, з 1961), генеральний секретар — Ж. Брюк (Бельгія, з 1968). Друкарський орган — журнал «Labor» (лат. «Праця»), що видається 6 раз на рік на англійській, французькій, фламандській і німецькій мовах в Брюсселі.
