Функції лади в музиці, значення окремих звуків в ладу . Поняття Ф. л. найбільш розроблено стосовно акордів (гармонійні функції) — позначає роль акордів в організації ладу. Розрізняють два роди загальних функціональних значень акордів — стійкість (стан спокою) і нестійкість (стан руху). У мажоро-мінорній тональній системі стійкість представлена функцією тоніки (позначення Т). По тоніці, встою, визначається центр ладу. Нестійких функцій дві — домінанта (D) і субдомінанта (S). Акорди домінанти і субдомінанти будуються на звуках, що знаходяться відносно найвищої акустичної спорідненості до основного звуку тоніки і лежачих квінтою вище (D) і квінтою нижче (S). Звідси логічна протилежність функцій D і S, що посилюється контрастом їх звукового складу. Що утворюється між основним звуком S і терцією D (ввідним тоном ладу) інтервал тритона робить їх тяжіння до прими і терції тоніки особливо сильним. Дія гармонійних функцій найяскравіше виявляється в каденціях.
Передумови теорії гармонійних функцій містяться в роботах Же. Ф. Рамо, М. Гауптмана, А. Еттінгена. Ідея «груп» Т, D і S розроблена Н. А. Рімським-корсаковим в його «Підручнику гармонії». Функціональну теорію гармонії в розвиненому її вигляді висунув в кінці 19 ст Х. Ріман . По Ріману, всі акорди ладу виникають як трансформації лише трьох гармоній — тоніки, домінанти і субдомінанти. Оригінальну концепцію Ф. л. («моментів» тяжіння) створив радянський теоретик Би. Л. Яворський. Важливий внесок у розвиток теорії вніс радянський музикознавець Ю. Н. Тюлін. Теорія гармонії, функцій найбільш застосовна до аналізу гармонії в музиці середини 18 — почала 20 вв.(століття)
Літ.: Ріман Р., Спрощена гармонія або вчення про тональні функції акордів, пер.(переведення) з йому.(німецький), М., 1901; Катуар Р. Д., Теоретичний курс гармонії, ч, 1—2, М., 1924—25; Тюлін Ю. Н., Учення об гармонії, 3 видавництва, ч. 1, М., 1966; Способін І. Ст, Лекції з курсу гармонії, М., 1969; Imig R., Systeme der Funktionsbezeichnung in den Harmonielehren seit Hugo Riemann, Düsseldorf, 1970.
