Фермерське господарство в капіталістичних країнах, приватне товарне з.-х.(сільськогосподарський) підприємство підприємницького типа, що ведеться на власній або орендованій землі. Як правило, пов'язано з хуторським характером поселення. Мета ведення Ф. х. – здобуття грошового доходу у формі прибутку. Виникло з розвитком капіталізму, із залученням сільського господарства до системи ринкових стосунків. Відзначаючи історичну прогресивність Ф. х. як форми капіталістичного господарювання на землі, В. І. Ленін підкреслював, що «основою капіталістичного землеробства стає вільний фермер на вільній, тобто очищеною від всього середньовічного непотребу, землі» (Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 17, с. 150), що фермер – це підприємець в землеробстві (див. там же). Відмінності в генезисі, мірі розвиненості, соціально-економічному вмісті Ф. х. у різних країнах визначаються особливостями і рівнем розвитку капіталістичних виробничих стосунків в сільському господарстві, а також характером і мірою використання праці (родинного і найманого), умовами землекористування, рівнем індустріалізації з.-х.(сільськогосподарський) виробництва, об'ємом капіталовкладень, мірою виробничої спеціалізації, товарності, інтенсивністю міжгалузевих і міжгосподарських зв'язків.
Найбільш ранній і повний розвиток Ф. х. отримало в країнах, для яких був характерний т.з. американська дорога розвитку капіталізму в сільському господарстві (США, Канада, Австралія, Нова Зеландія), де воно виникло в результаті колонізації як вільних, так і захоплених в тубільного населення земель. У більшості західноєвропейських країн становлення Ф. х. відбувалося в умовах прусської дороги розвитку капіталізму в сільському господарстві (див. Аграрне питання ) , в ході тривалої еволюції поміщицьких господарств в крупні капіталістичні підприємства, а селянства або в найманих робітниках, або в сільську буржуазію (фермерів). Виняток становила Великобританія, де у зв'язку з повною ліквідацією селянської земельної власності в результаті обгороджувань (17 ст) Ф. х. (головним чином на орендованій землі) раніше, ніж в ін. країнах Зап. Європи, стало пануючою формою з.-х.(сільськогосподарський) виробництва. У 20–30-х рр. 20 ст сільське господарство США, Канади, Нової Зеландії, Великобританії, а в 50–60-х рр. і західноєвропейських розвинених капіталістичних країн перейшло до машинної стадії виробництва, внаслідок чого фермери стали основними виробниками товарної з.-х.(сільськогосподарський) продукції в цих країнах. Воно цілком засноване на товарно-грошових стосунках і підпорядковане дії законів капіталістичною конкуренція . Розвиток сільського господарства на індустріальній основі привів до різкого збільшення фондовооруженності і капіталоємності Ф. х., економічна життєстійкість яких стала визначатися нормою накопичення капіталу. Щоб витримати конкурентну боротьбу, фермери повинні постійно розширювати випуск товарної продукції шляхом вдосконалення господарської діяльності, зростання механізації, інтенсифікації, спеціалізації виробництва на базі безперервного збільшення капіталовкладень, а також за рахунок концентрації землі в одному господарстві. Так, в США в 1974 середній розмір однієї ферми складав 180 га (у 1940 – 70 га, в 1910 – 55 га ); у Великобританії в 1973 – близько 50 га (у 1960 – 32 га ), у Франції – 23 га (у 1956 – 14 га ), в Данії і Швеції – 22 га (у 1951 – 15 га і в 1956 – 13 га відповідно), у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) – 13 га , в Нідерландах – 14 га (у 1950 – 8 і 10 га відповідно). Зростання концентрації виробництва підсилює процес розшарування фермерства, викликаючи масове розорення і ліквідацію дрібних і зростання економічної потужності крупних Ф. х. Так, в США в 1950 ферм з вартістю товарної продукції в 10 тис. дол.(долар), що складали 32,6% всіх ферм, давали 75,4% товарній продукції сільського господарства; у 1974 тих же ферми (48,9% загального числа господарств) виробляли 95,1% продукції, у тому числі крупнокапіталістічеськие (з вартістю річного виробництва понад 40 тис. дол.(долар), 16,6% всіх ферм) – 71,1% товарній продукції (у 1950 таких ферм було 2,8% і їх питома вага у виробництві складала 26,7%). У 6 країнах Зап. Європи – засновниках Європейського економічного співтовариства – в кінці 60-х рр. 13,4% сумарного числа з.-х.(сільськогосподарський) підприємств (з річним постачанням товарній продукції на суму понад 7,5 тис. розрахункових одиниць ЄЕС(Європейське економічне співтовариство)) забезпечували понад 50% постачань продукції сільського господарства. У Великобританії в 1970 10% Ф. х. виробляли 50% товарній продукції.
В доїндустріальний період розвитку сільського господарства основна маса Ф. х. велася на базі використання праці найманих робітників. З переходом сільського господарства до машинної стадії у витратах виробництва падає доля живого і зростає питома вага упредметненої праці, роль постійного капіталу значно зростає. Зростання органічної будови капіталу супроводиться зменшенням долі найманих робітників, яка в 60–70-х рр. 20 ст в загальному числі зайнятих в сільському господарстві майже всіх розвинених капіталістичних країн була нижче, ніж власників сільськогосподарських підприємств і родинних робітників [див. «Стійкості родинних господарств (ферм)» теорія ] . На початку 70-х рр. в США наймані робітники забезпечували мало чим більше 25% всіх трудових витрат у виробництві з.-х.(сільськогосподарський) продукції, в 6 країнах – засновниках ЄЕС(Європейське економічне співтовариство) – 23,2%, в Швеції – 12,6%, в Данії – 11,9% і т.д. У міру зростання концентрації з.-х.(сільськогосподарський) виробництва наймана праця все більшою мірою зосереджується в крупних капіталістичних господарствах. Фактичне використання найманої праці у Ф. х. характеризується вищими показниками, т.к. часть трудових витрат в них здійснюється найманими робочими ін. галузей через надання різного роду виробництв, послуг спеціалізованими несільскогосподарськими фірмами. Багато Ф. х. (і в першу чергу крупні спеціалізовані) втягнуті в систему економічних міжгалузевих зв'язків, організовуваних великими промисловими компаніями і кооперативами на основі вертикальній інтеграції . Розвиток цих зв'язків веде до втрати економічної самостійності Ф. х., які перетворюються на складову частину крупних капіталістичних аграрно-промислових об'єднань . Див. також ст. Селянство .
Літ.: Ленін Ст І., Економічний вміст народництва і критика його в книзі р. Струве, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 1; його ж, До характеристики економічного романтизму, там же, т. 2; його ж, Розвиток капіталізму в Росії, там же, т. 3; його ж, Марксистські погляди на аграрне питання в Європі і Росії, там же, т. 7; його ж, Аграрна програма соціал-демократії в першій російській революції 1905–1907 років, там же, т. 16; його ж, Аграрне питання в Росії до кінця XIX століття, там же, т. 17; його ж, Нові дані про закони розвитку капіталізму в землеробстві, там же, т. 27; Розвинені капіталістичні країни: проблеми сільського господарства, М., 1969; Надель С. Н., Соціальна структура сучасного капіталістичного села, М., 1970; Мартинов Ст А., Сільське господарство США і його проблеми. (Науково-технічна революція і аграрні стосунки), М., 1971; Сільське господарство капіталістичних країн, що розвиваються, М., 1973; Наслідки індустріалізації сільського господарства в країнах Західної Європи, М., 1975.
