Фармакологія (від греч.(грецький) pharmakon – ліки і ...логия ) , медико-біологічна наука про лікарські речовини і їх дію на організм; у ширшому сенсі – наука про фізіологічно активні речовини взагалі. Перші систематизовані відомості про лікарські речовини містяться в егип.(єгипетський) папірусі Еберса (17 ст до н.е.(наша ера)); близько 300 лікарських рослин згадується в працях Гіппократа, детальні описи їх дани старогрецькими лікарками Теофрастом (372–287 до н.е.(наша ера)) і Діоськорідом (1 ст н.е.(наша ера)). Вигадування останнього «Materia medica» («Лікарське веществословіє») до 19 ст служило синонімом науки про ліки, названої згодом Ф. Большоє значення для розвитку Ф. мали відомості про лікарські рослини, що містяться в вигадуваннях Галена і Ібн Сини, і праці Парацельса . Початок сучасної експериментальної фармакології покладений Р. Бухгеймом (Дерпт) в середині 19 ст Її розвитку сприяли О. Шмідеберг, Р. Мейєр, Ст Штрауб, П. Тренделенбург, К. Шмідт (Німеччина), А. Кешні, А. Кларк (Великобританія), Д. Бове (Франція), К. Гейманс (Бельгія), О. Льові (Австрія) і ін. У Росії в 16–18 вв.(століття) відомості про лікарські рослини поміщалися в різних «травниках» і «зелейниках». У 1778 вийшла перша русявий.(російський) фармакопея «Pharmacopoea Rossica». У 2-ій половині 19 – початку 20 вв.(століття) отримала розвиток експериментальна Ф. (Ст І, Дибковський, А. А. Соколовський, І. П. Павлов, Н. П. Кравков і ін.).
В сучасній Ф. розрізняють декілька напрямів: фармакодинаміку – власне вчення про дію лікарських речовин на організм; фармакокінетику – вчення про всмоктування, розподіл і біотрансформацію їх в організмі; молекулярну Ф. – вчення про біохімічні механізми дії лікарських речовин. Вивчення лікарських препаратів в клінічній практиці і їх остаточна апробація – предмет клінічної Ф.
Прийнято розділяти Ф. на загальну і приватну. Загальна Ф. розглядає механізми дії лікарських речовин (первинні фармакологічні реакції, вплив на ферменти, біологічні мембрани, електричні потенціали, рецепторні механізми); вивчає загальні закономірності їх дії на організм залежно від характеру розподілу, біотрансформації (окислення, відновлення, гідроліз, дезамінування, ацетилювання і т.п.), доріг введення (всередину підшкірно, внутрішньовенно, інгаляційною т. д.), виділення (нирками, кишечником). У круг проблем загальної Ф. входять характеристика принципів дії лікарських речовин (місцеве, рефлекторне, резорбтівноє); умов, що визначають їх дію в організмі (хімічна будова, физико-хімічні властивості, дози і концентрації, час дії, повторність вживання ліків; пів, вік, маса, генетичні особливості, функціональний стан організму); принципи комбінованій лікарській терапії, питання стандартизації, класифікації, дослідження лікарських речовин і ін. Предмет приватної Ф. – окремі лікарські речовини, систематизовані за ознакою їх головного ефекту в декілька груп: що анестезують, снодійні, нейролептичні, протисудомні, дратівливі, серцево-судинні, протівобактсріальниє, протипаразитарні, протипухлинні і ін. Ф. тісно пов'язана з ін. дисциплінами, що вивчають лікарські речовини, перш за все з фармацевтичною хімією – наукою про їх синтез, будову і хімічні властивості, фармакогнозією і фармацією в цілому, токсикологією . Загальний – експериментальний – метод зближує Ф. з фізіологією і патологією. Вона безпосередньо пов'язана також з біохімією і біологією.
В СРСР наукові дослідження по Ф. ведуться в інституті фармакології АМН СССР(Академія медичних наук СРСР) і Всесоюзному науково-дослідному хіміко-фармацевтичному інституті ним. С. Орджонікідзе (Москва), Харківському хіміко-фармацевтичному інституті і ін., на кафедрах медичних і фармацевтичних вузів. Викладання Ф. здійснюється в медичних і фармацевтичних інститутах і училищах. Основні наукові центри за рубежем: інститути Ф. у Кракові, Празі, Берліні; фармакологічні лабораторії медичного центру в Бетесде (США), в інституті Мілл Хилл (Лондон), у Вищому інституті санітарії (Рим), інституті Макса Планка (Франкфурт-на-Майне), Каролінському інституті (Стокгольм). Викладання Ф. здійснюється на відповідних кафедрах медичних факультетів університетів.
Основні періодичні видання в СРСР і за кордоном: «Фармакологія і токсикологія» (М., з 1938); «Acta pharmacologica et toxicologica» (Cph., з 1945); «Archives internationales de pharmacodynamie et detherapie» (P., з 1894); «Arzneimittej – Forschung» (Aulendorf. з 1951); «Biochemical Pharmacology» (Oxf., з 1958): «British Journal of Pharmacology and Chemotherapy» (L., з 1946); «Helvetica physiologica et pharmacologica acta» (Basel, з 1943); «Journal of Pharmacology and Experimental Therapeutics» (Baltimore, з 1909); «Naunyn – Schmiedeberg’s Archiv fur experimentelle Pathologie und Pharmacologie» (Lpz., 1925) (у 1873–1925 – «Archiv fur experimentelle Pathologie und Pharmakologie»). Фахівці з Ф. у СРСР об'єднані у Всесоюзне наукове суспільство фармакологів (з 1960), яке входить в Міжнародний союз фармакологів, створений в 1966; Міжнародні конгреси фармакологів проводяться кожні 3 роки.
Літ.: Закусов Ст Ст, Фармакологія, 2 видавництва, М., 1966; його ж, Фармакологія в СРСР за 50 років, «Фармакологія і токсикологія», 1967 №30; Анічков С. Ст, Білий М. Л., Підручник фармакології, 3 видавництва, Л., 1969; Альберт Е., Виборча токсичність, М., 1971; Машковський М. Д., Лікарські засоби, 7 видавництво, ч. 1–2, М., 1972; Goodman L. S., Oilman A., The pharmacological basis of therapeutics, 3 ed., N. Y., 1965; Drill V. A., Pharmacology in medicine, 4 ed., N. Y., 1971; Drug Design, ed. by E. J. Ariens, v. 1–3,5, N. Y. – L., 1971–75.
Ст Ст Закусов.
Фармакологія ветеринарна має багато загального з медичною, але для неї характерні і вельми істотні особливості. Тварини різних видів по-різному реагують на лікарські речовини. Відомі хвороби, властиві лише певному вигляду, для боротьби з якими потрібні специфічні лікарські препарати. Інтенсивно розвивається розділ ветеринарної Ф. – фармакопрофілактіка – один з основних методів запобігання інфекційним, паразитарним і незаразним хворобам. Ветеринарна Ф. розвивається і у напрямі стимуляції зростання тварин, підвищення їх продуктивності і фармакорегуляциі фізіологічних і біохімічних процесів в організмі. У годуванні тварин використовують в різних поєднаннях вітаміни, ферменти, антибіотики, транквілізатори, антиоксиданти, електроліти і ін. У зв'язку з цим велика увага приділяється особливостям дії лікарських речовин в різних комбінаціях, їх впливу на якість продукції тваринництва і ін. Засновник сов.(радянський) ветеринарною Ф. – Н. С. Сошественський, що створив школу ветеринарних фармакологів. Великий внесок у розвиток ветеринарної Ф. у СРСР внесли П. І. Попів, Н. П. Говоров, Ст А. Ськовронський, С. Р. Сидорова, В. П. Петров і ін. Наукові дослідження по ветеринарній Ф. ведуть лабораторії Ф. і токсикологи науково-дослідних ветеринарних інститутів, кафедри Ф. учбових інститутів. Ветеринарна Ф. викладається на кафедрах Ф. у ветеринарних і з.-х.(сільськогосподарський) інститутах.
Літ.: Мізків І. Е., П'ятдесят років радянської ветеринарної фармакології, «Ветеринарія», 1967 №10, с. 60–65; його ж, Фармакологія, М., 1974; Черв'яків Д. До., Евдокимов П. Д., Вішкер А. С., Лікарські засоби у ветеринарії, М., 1970.
